Розділ 1 . Пограниччя під тиском змін
що аж до кінця Габсбурзької монархії жоден русин так і не посів високого місця в адміністрації краю . По-друге , на відміну від польських еліт , освічені русини потерпали від кризи національної ідентичности . Вони були поділені між собою на українофільську , русофільську та полонофільську орієнтації . Суперництво між ними є істотною частиною історії національного відродження галицьких русинів у 1830 – 1914 рр . 37 Переможцем у цій конфронтації став український рух . Напередодні Першої світової війни його політичні опоненти з польського національного табору говорили про « українське завоювання » Галичини і пророкували галицьким полякам долю англійців в Ірландії та німців у чеських землях та Силезії 38 .
Тому кінець Першої світової війни та розпад Австро-Угорської імперії став початком польсько-української війни ( 1918 – 1919 ). У 1920 р . Галичина стала одним із головних театрів у польсько-радянській війні , в перебігу якої було утворено українську Галицьку Соціялістичну Республіку . Паризька мирна конференція 1923 р . вирішила долю цього краю , віддавши його під владу відродженої Польської держави 39 .
Приклад Галичини як джерела конфліктів між протиборчими імперіялізмами та націоналізмами може бути ілюстрацією до довготривалої історичної тенденції , що однаково стосувалася як східних окраїн Австро- Угорської , так і західних окраїн Російської імперії , а ширше – всього евразійського простору . Географічні особливості Евразії – величезні території без чітких внутрішніх поділів – провадили до постійних дискусій і протиборства навколо політичних і етнічних кордонів . Вважають , що в світі не так багато реґіонів , де творення імперій , держав та націй було позначено амбівалентністю так сильно , як тут 40 .
Галичина як етнічне і цивілізаційне пограниччя
Австрійська Галичина була штучним витвором Гасбурґів , не вкоріненим ані в історії , ані в географії . Вона не була ані островом , ані навіть півостровом , відділеним від решти світу океанськими чи морськими водами . Те , що можна було б назвати природними кордонами – ріки Вісла , Буг , Прут , Збруч , – становили лише невелику частину її кордону . На півдні від Панонської рівнини її відмежовували Карпати – південний кордон Київської Русі , Галицько-Волинського князівства , а згодом – Польського королівства та Речі Посполитої , за яким починалися землі корони св . Стефана . Але надійною лінією оборони проти чужинців ці мальовничі , але
35