Розділ 1. Пограниччя під тиском змін
що аж до кінця Габсбурзької монархії жоден русин так і не посів високого місця в адміністрації краю. По-друге, на відміну від польських еліт, освічені русини потерпали від кризи національної ідентичности. Вони були поділені між собою на українофільську, русофільську та полонофільську орієнтації. Суперництво між ними є істотною частиною історії національного відродження галицьких русинів у 1830 – 1914 рр. 37 Переможцем у цій конфронтації став український рух. Напередодні Першої світової війни його політичні опоненти з польського національного табору говорили про « українське завоювання » Галичини і пророкували галицьким полякам долю англійців в Ірландії та німців у чеських землях та Силезії 38.
Тому кінець Першої світової війни та розпад Австро-Угорської імперії став початком польсько-української війни( 1918 – 1919). У 1920 р. Галичина стала одним із головних театрів у польсько-радянській війні, в перебігу якої було утворено українську Галицьку Соціялістичну Республіку. Паризька мирна конференція 1923 р. вирішила долю цього краю, віддавши його під владу відродженої Польської держави 39.
Приклад Галичини як джерела конфліктів між протиборчими імперіялізмами та націоналізмами може бути ілюстрацією до довготривалої історичної тенденції, що однаково стосувалася як східних окраїн Австро- Угорської, так і західних окраїн Російської імперії, а ширше – всього евразійського простору. Географічні особливості Евразії – величезні території без чітких внутрішніх поділів – провадили до постійних дискусій і протиборства навколо політичних і етнічних кордонів. Вважають, що в світі не так багато реґіонів, де творення імперій, держав та націй було позначено амбівалентністю так сильно, як тут 40.
Галичина як етнічне і цивілізаційне пограниччя
Австрійська Галичина була штучним витвором Гасбурґів, не вкоріненим ані в історії, ані в географії. Вона не була ані островом, ані навіть півостровом, відділеним від решти світу океанськими чи морськими водами. Те, що можна було б назвати природними кордонами – ріки Вісла, Буг, Прут, Збруч, – становили лише невелику частину її кордону. На півдні від Панонської рівнини її відмежовували Карпати – південний кордон Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, а згодом – Польського королівства та Речі Посполитої, за яким починалися землі корони св. Стефана. Але надійною лінією оборони проти чужинців ці мальовничі, але
35