Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1

Частина перша. Франко та його Çчаси наполеонівських воєн, у 1846 р. та революції 1848 р., у 1860-х роках галицькі польські еліти заявили про свою лояльність до австрійського імператора. Пунктом примирення стало надання у 1867 р. Галичині статусу автономного краю. За умови домінування польської знаті автономія Галичини авто матично означала польську автономію. Відтоді поляки становили більшість у місцевому адміністративному апараті, в тому числі найвищому, а в самому Відні було створено посаду міністра Галичини (без портфеля). До того ж нова конституція 1867 р. ґарантувала всім оф іційно визнаним націям імперії рівні права, зокрема право вживати рідної мови у школах, державних інституціях і в публічному житті, а підданцям, заохочуючи їх до громадської активности, надавала широкі особисті свободи. За цих нових обставин польський національний рух дивився на Галичину як на свій «національний П’ємонт» – територію, звідки колись почнеться об’єднання всіх етнічних земель в єдину національну державу 34 . Український рух у Російській імперії наслідував ті самі зразки. Російський уряд, добачивши в цьому «польську інтриґу», спеціяльними указами 1863 та 1876 р. звів сферу публічного вживання української мови до мінімуму. Ці укази на довгі роки зупинили українське націотворення у Російській імперії – а водночас спричинили перенесення центру національного життя до австрійської Галичини як до «українського П’ємонту» 35 . Автономний період в історії Галичини (1867–1914) був часом активного творення польських та українських політичних і культурних організацій, появи масових видань національними мовами – всього того, що було заборонено або дуже обмежено в Російській імперії. До того ж, сусідство Галичини з російськими територіями перетворювало її на вигідний транзит грошей, зброї та преси для російських революціонерів. Російській владі розвиток подій у Галичині бачився як зловмисне плекання ворожих їй політичних рухів. А Відень із такою самою підозрою ставився до місцевого русофільського руху, вбачаючи в ньому російський підступ. Напруження у стосунках між двома імперіями досягло вершка у передвоєнні десятиліття. В атмосфері взаємної підозри і недовіри навіть таке нібито невинне питання, як відкриття українського університету у Львові, Петербурґ трактував як casus belli. Не дивно, що з початком світової війни російське командування вибрало Галичину найпершим об’єктом своєї атаки 36 . До австрійсько-російського конфлікту додавалася ворожнеча між місцевими поляками та русинами. Руський табір відрізняли від польського два суттєві моменти. По-перше, політичний вплив галицьких русинів і близько не міг дорівнятися до впливу галицьких поляків. Досить сказати, 34

Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 34