Розділ 13. Франко та його жінки
враження і попередні висновки. Вони закладали основи нової ритуальности: один із Франкових товаришів у 1885 р. владив « дивне весілля », без музики, без танців і без дівчат, у колі « веселих і розумних людей », де наречена була вдягнута не в білу сукню, а в народний стрій, а молодий був у звичайному костюмі( Франко виконував на цьому весіллі роль дружби) 99. Разом із тим збереглося переконання, що навіть одруження з любові містить у собі небезпеку зради політичних ідеалів, коли за сімейним щастям і достатком чоловік « буржуазіє »(« сходить на пана ») і втрачається для політичної боротьби 100.
Зберегла популярність ідея вільної любові. Радикали безнастанно вели розмови про вільну любов, укладали подружжя на пробу та певний термін, жили з жінками без шлюбу й виховували дітей без хрещення 101. Адюльтер, як виглядає, теж не був рідкістю, хоча, зрозуміло, оберігався у таємниці 102. Рівно ж маємо приклади соборних шлюбів. Такі шлюби уклали один із лідерів радикального руху Теофіль Окуневський та близький до радикалів депутат віденського парламенту Роман Яросевич 103. Немає однак жодної вістки про спробу зреалізувати у Галичині формулу сімейної комуни 104.
Можна припустити, що фраґментарність цих відомостей сама собою є доказом марґінальности нових форм шлюбу: вони виконували радше роль маркера лівого політичного середовища, аніж моделі, придатної для наслідування у ширших масштабах. Посереднім доказом цього може послужити культ Франка, що склався в Галичині ще за його життя, а розквітнув по його смерті. Серед численних публікацій на тему його біографій і його діяльности не знаходимо жодної, де говорилось би про роль Франка у пропаґанді нових форм шлюбу і сексуальних відносин. Ця тема була і, значною мірою, залишається табуйованою.
З ідеї вільного шлюбу ще за життя Франка і Павлика більше практикували другу її частину, а саме право на розлучення. Вже в останніх десятиліттях перед Першою світовою війною можна було запримітити щораз більше ослаблення міцности сімей. Відтоді й протягом усього міжвоєнного часу одружень меншало з року на рік, а розлучень через « непоборну відразу » щораз більшало. І в період короткого існування ЗУНР у 1919 р. у Станиславові не хто інший, як радикал Кирило Трильовський, учень і послідовник Франка, висунув проєкт закону, що дозволяв би повне розлучення й усував перешкоди для нового подружжя з причин священичих чи чернечих обітниць. Однак через воєнні дії цей закон не потрапив у порядок денний західноукраїнського парламенту 105.
331