Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 32
Частина перша. Франко та його Çчаси
одне-два покоління головних соціяльних груп галицького суспільства:
місцевих поміщиків, руських селян та галицьких іудеїв 32 . Навіть якщо ці
передбачення не були слушні, самі по собі вони багато що кажуть про стан
суспільства. Вирвані зі звичного укладу маси галичан мусили опановувати
нові суспільні ролі.
Галичина як джерело конфлікту
Галичани шукали відповіді на непрості питання, а гра історичних
обставин робила ті пошуки доленосними для населення Австро-Угорської
та Російської імперій. У стосунках між ними Галичина набрала особливого
значення – насамперед завдяки своєму потрійному пограничному статусові:
політичному, етнічному та релігійному. З перспективи політичної історії,
землі Галичини в різні часи були пограниччям різних великих держав 33 . У
раннє середньовіччя вона була західною окраїною Київської Русі, північною
окраїною Угорського королівства та (правдоподібно) східною окраїною
Великого Моравського князівства. З XIV ст. її приєднано яко «Руську
землю» до Польського королівства. Землі Галичини залишалися під владою
польської корони аж до 1772 р., коли їх занексували Габсбурґи.
Пограничний статус галицьких земель було перервано двічі, коли вони
були осердям Галицького (XI–XII ст.), а згодом (у XIII–XIV ст.) Галицько-
Волинського князівства. Офіційна австрійська назва краю «Королівство
Галичини і Лодомерії» була латинським варіянтом Галицько-Волинського
князівства, що постало з об’єднання західних і південних окраїн Київської
Русі. У момент найбільшої могутности влада галицько-волинських князів
сягала на півдні Чорного моря, а якийсь час вони навіть утримували
контроль над Києвом. Місцеві князі були споріднені з польськими та
угорськими королями. Тому коли у 1340 р. галицька династія вигасла, Га
личина стала об’єктом воєн між одними та другими за право володіти нею.
Перемогли польські королі. Але факт, що Галичина короткий час належала
до угорської корони св. Стефана, дозволив Габсбурґам як спадкоємцям
цієї корони вимагати у 1772 р. приєднання Галичини до своїх володінь.
Західну частину Королівства Галичини і Лодомерії склала Малопольща,
яка становила ядро Польського королівства, але формально частиною
Галицько-Волинського князівства ніколи не була. Невідповідності між
історичним правом і новопосталими кордонами на цьому не закінчувалися:
Волинь, друга половина Галицько-Волинськ