Розділ 1 . Пограниччя під тиском змін
домінування земельної аристократії поступово розхитувалося під тиском соціялістичних і націоналістичних рухів . Останні десятиліття XIX – початку XX століття Галичина , як і інші краї , стає свідком зародження масової політики з політичними партіями , маніфестаціями та гострою виборчою боротьбою 25 .
Масштабність змін найбільше помітна на прикладі демографічного розвитку , що був у XIX ст . умовою sine qua non соціяльно-економічної трансформації . Населення Галичини за габсбурзького панування постійно зростало : від 3,3 млн . у 1785 р . до 7,9 млн . у 1910 р .; початки якісного перелому припадають на середину XIX ст .: якщо з 1785 до 1851 р . населення виросло на 39 %, то в 1851 – 1910 р . цей показник становив уже 72 % 26 . Приріст був результатом насамперед поступового відходу у минуле мальтузіянських механізмів контролю над чисельністю населення – епідемій і голоду . Останню велику смугу природних катастроф – т . зв . « тісні роки » ( 1840 – 1850-ті ), потьмарені неврожаєм та епідемією холери 27 , можна вважати своєрідним водорозділом в історії краю : хвороби й голод траплялися й пізніше , але вже ніколи не мали таких дошкульних наслідків 28 . Мінялася сама структура відтворення населення через перехід від високих до низьких показників відтворення ( народжуваности і смертности ). Головним джерелом приросту ставало зменшення смертности завдяки поліпшенню санітарних умов і харчування та поширенню освіти – всіх тих змін , що їх прийнято називати цивілізаційними 29 .
Поєднання демографічного вибуху з податковим тиском та поширенням консумеристських настроїв вело до неминучих змін у сільському господарстві . Диспропорція між кількістю населення та його потребами , з одного боку , та можливістю їх задовольнити , з іншого , підважувала старий спосіб екстенсивного господарювання , змушуючи його поступатися перед інтенсивними методами . Цей новий тип селянського суспільства , де традиція співіснувала ( часом конкуруючи , а часом уживаючися ) зі змінами , історики воліють називати « посттрадиційним » 30 .
В останні десятиліття XIX ст . зараховувати головні верстви галицького суспільства до табору « традиції » можна лише з певними застереженнями – бо і християнське село , і єврейський штетл дедалі більше підлягали модернізаційним впливам . Можна спокуситися на тезу , що Галичина середини XIX століття і Галичина перелому XIX і XX століть становили два різні образи , можливо , навіть два різні суспільства 31 . В уяві багатьох галичан старий світ захитався . У 1870 – 1880-х рр . з ’ являються тексти , автори яких – хтось тривожно , а хтось радісно – пишуть про перспективу зникнення за
31