Розділ 1. Пограниччя під тиском змін
домінування земельної аристократії поступово розхитувалося під тиском соціялістичних і націоналістичних рухів. Останні десятиліття XIX – початку XX століття Галичина, як і інші краї, стає свідком зародження масової політики з політичними партіями, маніфестаціями та гострою виборчою боротьбою 25.
Масштабність змін найбільше помітна на прикладі демографічного розвитку, що був у XIX ст. умовою sine qua non соціяльно-економічної трансформації. Населення Галичини за габсбурзького панування постійно зростало: від 3,3 млн. у 1785 р. до 7,9 млн. у 1910 р.; початки якісного перелому припадають на середину XIX ст.: якщо з 1785 до 1851 р. населення виросло на 39 %, то в 1851 – 1910 р. цей показник становив уже 72 % 26. Приріст був результатом насамперед поступового відходу у минуле мальтузіянських механізмів контролю над чисельністю населення – епідемій і голоду. Останню велику смугу природних катастроф – т. зв. « тісні роки »( 1840 – 1850-ті), потьмарені неврожаєм та епідемією холери 27, можна вважати своєрідним водорозділом в історії краю: хвороби й голод траплялися й пізніше, але вже ніколи не мали таких дошкульних наслідків 28. Мінялася сама структура відтворення населення через перехід від високих до низьких показників відтворення( народжуваности і смертности). Головним джерелом приросту ставало зменшення смертности завдяки поліпшенню санітарних умов і харчування та поширенню освіти – всіх тих змін, що їх прийнято називати цивілізаційними 29.
Поєднання демографічного вибуху з податковим тиском та поширенням консумеристських настроїв вело до неминучих змін у сільському господарстві. Диспропорція між кількістю населення та його потребами, з одного боку, та можливістю їх задовольнити, з іншого, підважувала старий спосіб екстенсивного господарювання, змушуючи його поступатися перед інтенсивними методами. Цей новий тип селянського суспільства, де традиція співіснувала( часом конкуруючи, а часом уживаючися) зі змінами, історики воліють називати « посттрадиційним » 30.
В останні десятиліття XIX ст. зараховувати головні верстви галицького суспільства до табору « традиції » можна лише з певними застереженнями – бо і християнське село, і єврейський штетл дедалі більше підлягали модернізаційним впливам. Можна спокуситися на тезу, що Галичина середини XIX століття і Галичина перелому XIX і XX століть становили два різні образи, можливо, навіть два різні суспільства 31. В уяві багатьох галичан старий світ захитався. У 1870 – 1880-х рр. з’ являються тексти, автори яких – хтось тривожно, а хтось радісно – пишуть про перспективу зникнення за
31