Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 30
Частина перша. Франко та його Çчаси
модерним містом – можливо, одиноким справді модерним містом на землях
колишньої Речі Посполитої 20 . Прикладом (хоча, відповідно до галицьких
умов, дуже химерним) швидкої індустріялізації стала гірничодобувна
промисловість у Прикарпатті. Завдяки їй Галичина на початку XX ст. стала
третім найбільшим центром видобутку нафти у світі 21 .
Поза тими «острівцевими» модернізаціями австрійська Галичина
поволі, але невпинно підпадала під вплив змін, які заторкували уклад життя
геть усіх суспільних верств і віровизнань. Прокладання залізниць зумовило
масовий імпорт товарів із центральних і промислово розвинутих провінцій.
Ці товари були кращої якости і, що важливо, дешевші за місцеві вироби.
Це вело, серед іншого, до появи не лише у поміщиків і чиновників, але й у
сім’ях священиків, селян і навіть іудеїв не бачених раніше меблів, модного
одягу і нових харчових продуктів (як-от рис, чай і кава). Консумеристські
настрої зміцнювало хай повільне, але н евпинне підвищення освічености
місцевого населення: потреби зростали не лише у кількісному, а й у якісному
вимірі – тобто ставали набагато різноманітнішими. В останні десятиліття
XIX ст. до цих чинників додається ще один: масова заробітчанська еміґрація
селян, передусім – до Америки. Багато хто з них висилав свої заробітки
додому, що означало появу вільних грошей у натуральних селянських
господарствах; деякі поверталися, збагачені новими звичками, потребами
і світоглядом 22 .
Разом з імпортом товарів і грошей відбувався імпорт нових ідей і нових
слів: нігілізм, матеріялізм, асиміляція, соціялізм, націоналізм, лібералізм,
антисемітизм, декаденція 23 . Цим ідеям було де вкорінитися завдяки ви
никненню в останній третині XIX ст. добре розбудованого публічного
простору, з численними громадськими інституціями, культурними цент
рами, видавництвами, бібліотеками, читальнями – і в містах, і в селах 24 .
Розбудова публічного простору стала результатом політичних реформ,
до яких Габсбурґів вимусили воєнні поразки в Італії (1859) та від Прусії
(1866): щоб відновити свій авторитет, довелося йти на розширення прав
підданців. Подібною була логіка змін у сусідній Російській імперії після
поразки у Кримській війні. Одначе там розгортання національних і
революційних рухів змусило уряд згорнути ліберальні реформи, – натомість
у Габсбурзькій монархії таке реформування ніколи не припинялося.
Головними віхами тут були перетворення централізованої Австрійської
монархії на дуалістичну Австро-Угорську (1867), надання краям політичної
автономії (1869), запровадження виборчого права для робітників
(1897) і загального (1905) виборчого права. Політичне й господарське
30