Розділ 1 . Пограниччя під тиском змін
У 1885 р . було формально скасовано монополію на вироблення і продаж спиртних напоїв – головне джерело прибутків для поміщиків і моральної та фінансової деґрадації для решти галичан . Однак неформально цей привілей діяв і далі аж до 1910 р . А монопольні права поміщика призначати священика на парафію ( право презенти ), на володіння зброєю , полювання та рибальство залишилися непорушними до самого кінця Габсбурзької імперії ( 1918 ) 13 . Політично галицьке поміщицтво поділялося на дві партії – західногалицьких « станьчиків » та східногалицьких « подоляків ». Злостиві язики стверджували , що « подоляки » такі самі як « станьчики », тільки дурніші . Подоляки були менше налаштовані на компроміси в селянському та руському питаннях . Своїм політичним гаслом вони вибрали слова руського селянина-посла до галицького сойму Ковбасюка : « Хай буде , як бувало » 14 .
У добу динамічної соціяльно-економічної та політичної модернізації галицький уклад життя виглядав надто анахронічно . Вважається , що австрійська Галичина розминулася зі своєю епохою 15 . Не дивно , що дослідники беруть її за еталон традиційного / аґрарного суспільства 16 . Повз увагу багатьох із них проходить , однак , те , що « злидні » не були суто галицькою специфікою . Вони радше виражали стан цілого протоіндустріяльного суспільства Східної та Центральної Европи 17 – а в ширшому розумінні , й усієї европейської периферії разом із Балканами , півднем Апенінського й Іберійського півостровів та Скандинавією . Питання , чому саме австрійська Галичина , а не російське Полісся чи угорська Карпатська Русь ( теперішнє Закарпаття ) стали уособленням цивілізаційної відсталости , вимагає окремого дослідження 18 , але можна припустити , що жоден інший історичний реґіон не знав такого драматичного й інтенсивного зіткнення між силами модернізації та силою традиції .
Окреслюються декілька напрямків і декілька « острівців » модернізації . Найпершою та найранішою була т . зв . « модернізація через бюрократизацію », коли головним рушієм змін був не банкір чи підприємець , а державний чиновник 19 . Цей тип модернізації особливо позначився на Львові – столиці , а отже , місці зосередження адміністративних органів та чиновництва . Завдяки своєму статусові столиці найбільшого австрійського краю Львів акумулював значну частину державних податків і державних інвестицій , а впровадження в 1870 р . міського самоуправління дало змогу вкладати ці кошти у розвиток міських інфраструктур . Якщо як критерій модерности застосувати максимальний ужиток цих інфраструктур для щоденних потреб жителів міста , то Львів останніх десятиліть XIX – початку XX ст . був
29