Розділ 1. Пограниччя під тиском змін
У 1885 р. було формально скасовано монополію на вироблення і продаж спиртних напоїв – головне джерело прибутків для поміщиків і моральної та фінансової деґрадації для решти галичан. Однак неформально цей привілей діяв і далі аж до 1910 р. А монопольні права поміщика призначати священика на парафію( право презенти), на володіння зброєю, полювання та рибальство залишилися непорушними до самого кінця Габсбурзької імперії( 1918) 13. Політично галицьке поміщицтво поділялося на дві партії – західногалицьких « станьчиків » та східногалицьких « подоляків ». Злостиві язики стверджували, що « подоляки » такі самі як « станьчики », тільки дурніші. Подоляки були менше налаштовані на компроміси в селянському та руському питаннях. Своїм політичним гаслом вони вибрали слова руського селянина-посла до галицького сойму Ковбасюка: « Хай буде, як бувало » 14.
У добу динамічної соціяльно-економічної та політичної модернізації галицький уклад життя виглядав надто анахронічно. Вважається, що австрійська Галичина розминулася зі своєю епохою 15. Не дивно, що дослідники беруть її за еталон традиційного / аґрарного суспільства 16. Повз увагу багатьох із них проходить, однак, те, що « злидні » не були суто галицькою специфікою. Вони радше виражали стан цілого протоіндустріяльного суспільства Східної та Центральної Европи 17 – а в ширшому розумінні, й усієї европейської периферії разом із Балканами, півднем Апенінського й Іберійського півостровів та Скандинавією. Питання, чому саме австрійська Галичина, а не російське Полісся чи угорська Карпатська Русь( теперішнє Закарпаття) стали уособленням цивілізаційної відсталости, вимагає окремого дослідження 18, але можна припустити, що жоден інший історичний реґіон не знав такого драматичного й інтенсивного зіткнення між силами модернізації та силою традиції.
Окреслюються декілька напрямків і декілька « острівців » модернізації. Найпершою та найранішою була т. зв. « модернізація через бюрократизацію », коли головним рушієм змін був не банкір чи підприємець, а державний чиновник 19. Цей тип модернізації особливо позначився на Львові – столиці, а отже, місці зосередження адміністративних органів та чиновництва. Завдяки своєму статусові столиці найбільшого австрійського краю Львів акумулював значну частину державних податків і державних інвестицій, а впровадження в 1870 р. міського самоуправління дало змогу вкладати ці кошти у розвиток міських інфраструктур. Якщо як критерій модерности застосувати максимальний ужиток цих інфраструктур для щоденних потреб жителів міста, то Львів останніх десятиліть XIX – початку XX ст. був
29