Частина друга. Франко та його суспільство
аби-м тя бодай перед смертев увиділа!». Я ходив по хатах чужих людей, де вмирали, – а прийшов післанець з села, що Марися заслабла, і почав мене просити, щоби-м ішов, бо мя конче хоче видіти, – я – не знати чому, відказався, не хотів іти. Три рази приходив післанець і просив, трохи не плакав, – ні, я не пішов та й не пішов. За четвертим разом прийшов сказати, що Марися вмерла. « Дуже, – каже, – небіжка жьилувала ». Ти знаєш, які важкі ті слова! Я тоді почув цілу їх вагу, як є-м на другий день, побачив жалісне, болісно скривлене Марисине лице, на котрім немов пристив той жаль, який я причинив їй до послідних, предсмертних мук! [ 48: 96 – 97 ]
Обидва фраґменти походять з листа Франка до свого першого кохання, священицької дочки Ольги Рошкевич. До того часу коло жінок, яких він по-справжньому кохав, обмежувалося лише членами його сім’ ї. За спогадами односельців, малим хлопчаком він брав участь у забавах, що їх організовували дівчата ходачкової шляхти у хаті його бабусі Людвіки Кульчицької. Ця забава проходила так:
В печі горів огонь, а малий Франко брав митку з калинника на патик, держав її над огнем і так казав:
Чому ся Гусак не пече? Бо з него смалець не тече. Тоді смалець потече, Коли дівки поцілують мене в лице.
Тоді всі дівчата мусили йти цілувати його, бо інакше він бив миткою по обличчі. Під час такої забави стара бабка Людвіка сміялася і тішилася разом із своїм внуком 21.
Такі забави є важливим моментом соціялізації і здобування сексуального досвіду для сільської молоді. Немає жодної згадки, щоби, підрісши, Франко брав участь у подібних забавах. Виглядає, що він не мав цього досвіду. У його багатій спадщині годі натрапити на твір, схожий на Шевченкові вірші « N. N. Мені тринадцятий минало...» чи « Ми вкупочці колись росли » про дружбу із сільською дівчиною. Навряд чи річ у тому, що Франко дуже рано покинув своє село. Під час свого навчання у Дрогобичі і Львові він підтримував зв’ язки з сільськими друзями свого дитинства – але серед них не було жодної дівчини ані тоді, ані пізніше, у 1881 – 1882 рр., коли через брак засобів існування він мусив жити в Нагуєвичах. Аж до самого його шлюбу у 1886 р. його вибранки зводилися головно до інтеліґентського середовища – це дочки священиків, молоді вчительки та, в одному випадку,
312