Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 313

Розділ 13. Франко та його жінки дочка шляхтича. Франко як жених не існував на місцевому сільському шлюбному ринку – зокрема, як виглядає, що сам до цього не прагнув. Почасти це можна пояснити його відчуженістю від сільського, зокрема селянського, середовища. Однак самим лише соціяльним поясненням тут не обійтися. Бо Франко уникав стосунків із дівчатами і тоді, коли вчився у Дрогобичі – хоча умови життя гімназіяльної молоді давали на це нагоди. Гімназисти заводили «романси» зі служницями, ученицями дівочої школи, а часом навіть із жінками своїх викладачів. Нічого такого не знаходимо ані в спогадах Франка, ані в спогадах гімназіяльних товаришів про нього – хоча назагал він був дуже товариською і веселою дитиною. Почасти це можна пояснити тим, що його увага абсорбували сильні духовні та наукові інтереси [21: 317–318]. Правдоподібно, скупість Франкового спілкування з жінками по­ яснюється також причинами, що добре відомі психоаналітикам. Ідеться про тяжку психологічну травму, якої він зазнав у дитинстві та ранньому підлітковому віці. За короткий час померли всі, кого він любив і хто дуже любив його: батько (1865), бабуся (1871), мати (1873) та двоюрідна сестра (1874). Втрата найближчих людей мусила утвердити у його підсвідомості зв’язок між любов’ю і смертю. Захисною реакцією за таких обставин було бажання уникнути надмірної емоційної прив’язаности, а коли вона таки виникала – спровокувати близьку людину на розрив такого зв’язку 22 . Цим можна пояснити рису, в якій Франко признавався Ользі Рошкевич: завдавати наймилішій людині болю в той момент, коли любовне почуття опановувало його найдужче. Цю рису він виявляв не тільки щодо жінок, але й до найближчих друзів-чоловіків. Зокрема, на це скаржився його най­ ближчий товариш Володимир Коцовський 23 . У кожному разі, замолоду Франко не мав потрібного досвіду «об­ ходження» з жінками. «Я не маю щастя до женщин віддавна і не буду мати його ніколи і все через свою незручність! – признавався він у листі до Юлії Шнайдер. – Говорю до них на серіо – знуджу, а зачну жартувати, то так, як ведмідь, і вражу» [48: 375]. Франкові нещастя мали ще одну причину. Нею була його врода, чи, вірніше кажучи, брак її. Тогочасний ідеал був пов’язаний з чорним волосям і карими очима. І народна, і «висока» культури були в цьому одностайні. Єдиною суттєвою різницею у випадку мужчин було те, що серед вищих класів до цих рис додавалася ще чорна борода чи чорні бакенбарди, тоді як селяни переважно гладко голилися, залишаючи тільки вуса. У молодому віці Франко пробував завести бороду, але вона, як на біду, не росла. Але найбільше впадало в очі його яскраве руде волосся. Рудий, 313