Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 309
Розділ 13. Франко та його жінки
одруженню, з народженням першого сина, від періоду, коли вона родить
дітей, до періоду, коли вона втрачає таку здатність, за життя і по смерті
чоловіка тощо. Підсумовуючи всі ці риси, дослідники традиційної культури
на українських землях відзначають специфічний характер місцевого
патріярхального устрою: поряд із незаперечним верховенством чоловіка
простежувалася тенденція до демократичного, еґалітарного стилю взаємин
у подружжі 18 .
Іван Франко доходив подібних висновків на підставі зібраного ет
нографічного матеріялу та власних спостережень. На початку 1880-х він
написав статтю під характерною назвою «Жіноча неволя [курсив мій. –
Я.Г.] в руських піснях народних». У ній Франко підтверджував домінування
традиційної схеми укладання шлюбів:
[М]ати уважно наглядає за коханням своєї донечки. Її стара розважлива
голова <...> укладає наперед, яке має бути життя її дитини, вона вишукує
їй жениха по своїй уподобі, а бодай відклонює доньку від любові з таким
парубком, котрий їй не рівня. Мати більше глядить на то, чи жених
заможний, чи «є у нього воли та корови», а дівчина глядить «на стан
хороший та на чорні брови», – відси стара як світ суперечка між чуттям
а розумом, між надто гарячою молодістю а надто холодною старістю.
[26: 213]
Франко наводив приклад «вільної любові» – пісню про шандаря»,
записану у селі Лолині про селянина Николая, який убив жандарма
(«шандаря»), коханця своєї жінки. Його жінка просить її поховати разом із
її коханим 19 . Франко порівнював героїню цієї пісні з відомим літературним
образом, Катериною Кабановою з «Бурі» Островського. Катерину віддали
з розрахунку у багату купецьку сім’ю. Уже заміжня, вона закохується в
молодого мужчину, а по викриттю цього зв’язку не витримує терору сім’ї
свого чоловіка і закінчує життя у Волзі. Добролюбов сканонізував образ
Катерини, назвавши її «променем світла у темному царстві». Франкове
порівняння Катерини з Николайковою жінкою на користь другої – не
тому, що вона «світліша», а тому, що такого «темного царства», як у Росії,
в Галичині немає [26: 250–251].
Франко робив цікаві спостереження про появу нових і взаємозаперечних
тенденцій на сільському шлюбному ринку. «Случаїв дійсного силування, де
дівчину мимо її волі віддають заміж за нелюбого чоловіка, – писав він, –
серед руського народу маємо взглядно мало», хоча, з іншого боку, таких
випадків стає останнім часом чимраз більше, а особливо між біднішими
309