Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Seite 300
Частина друга. Франко та його суспільство
винен?»), коли описує погром, що його вчинили робітники-«мазури» 94 .
Він пише про «бориславську війну» 95 , і його трактування майже повністю
збігається з тим, що його подала «Gazeta Naddniestrzańska» 96 .
Головний винуватець для Ковалева – це євреї-підприємці, і для них,
«олицетворених синів пекла» 97 , він не жаліє чорної барви. Оповідання
Ковалева віддають сильним антисемітизмом, але цей антисемітизм не є
расовим, а радше вибірковим: він спрямований проти тих євреїв, котрі є
представниками «галилейської культури з азіятською вдачею» 98 – дикого,
нічим не обгнузданого капіталізму, що нищить усе, а найперше галицьких
селян.
Єдиним виходом із ситуації Ковалів бачить розвиток освіти. Двоє героїв
його оповідань покликані проілюструвати цю тезу. Першим є бориславський
селянин Литюка, який розбагатів на контрактуванні своєї землі, але «не
ліз із ходаків у панські лякери <...>, лише держався кріпко свого кафтана
й кожуха». Ковалів дає зрозуміти, що причиною такої гідної поведінки є
освіта – бо Литюк мав декілька класів гімназіяльних, і «розумів ясно силу
пари й електрики» 99 . Іншим героєм є молодий єврей Шлойма Брудерґребер,
улюблений вихованець бориславського вчителя (правдоподібно, Стефан
Ковалів мав на увазі себе). По закінченню школи Брудерґребер далі
сумлінно вчився у Відні, Парижі, Гамбурґу, Берліні й став єврейським
підприємцем нового, европейського типу.
У мистецьких підходах Франка та Ковалева мало спільного. Ковалів
радше «фотографував» дійсність, аніж творив її відповідно до певних
ідеологічних схем, як це робив Франко (а також, додамо, Ґрушецький
і Роґош) 100 . Цю різницю між двома українськими письменниками вдало
підмітив Осип Маковей, один із перших дослідників Ковалева: якщо Франко
своїми оповіданнями «рішав робітничу справу», то Ковалів «писав просто
реалістичні образки», лишаючи читачеві можливість робити са