Частина друга. Франко та його суспільство
кома робітниками пішов до шахти Янкеля. Але по дорозі їх перестрів кількатисячний єврейський натовп. Федька тяжко ранять, він втрачає руку, і хоч залишається живим, стає жебраком.
Короткий епілог повісти зводиться до думки, що таких, як Федько, загинуть тисячі. « А ті, котрі з них кров виссали, будують собі палаци, їздять каретами і, маючи гроші, нехтують усіма, а навіть Богом ». Уся повість написана як ілюстрація до антисемітської пропаґанди. Євреї, навіть найбідніші, доводить Роґош, не звикли жити з чесної праці. « Ґоя створив Єгова на те, аби працював; єврея – на те, щоб жив із праці ґоя ». Селяни не мають шанси протистояти євреям. Роґош стереотипує на лише євреїв, але й русько-українських селян: Федько у його повісті впертий, але пасивний й апатичний. Єдиний порятунок для них – це союз з освіченими поляками. Федька у Відні по-батьківськи приймає католицький священик( хоча сам Федько греко-католик!), йому симпатизує польський суддя, зрештою – сам автор, від імені якого ведеться оповідь і який знає Федька уже 20 років. Ніяких соціялістів, ані польських, ані – тим більше – українських чи єврейських, у повісті не зустрічаємо.
Ще виразніше лінію польсько-єврейського протистояння накреслив інший тогочасний письменник Артур Ґрушецький( 1852 – 1929). Він народився у Самборі й там провів дитинство. Закінчивши навчання у Львові, жив у Варшаві, Центральній Україні, Кракові, в останні роки життя – знов у Варшаві. Творчим методом Ґрушецького було поєднання натуралізму і позитивізму, з якого він запозичив трактування літератури як елементу пропаґанди ідей. Йому належить заслуга впровадження у польську літературу теми промислового пролетаріяту. Ґрушецький заповідався на цікавого письменника, але тривкого сліду в літературі не залишив: надто багато, швидко і легко він писав, не дбаючи про форму оповіді та психологічну харакертистику своїх героїв 89.
Головний герой великої повісти Ґрушецького « Для мільйона »( 1900) 90 – бориславський єврей Краусберґ, який заробляє свій мільйоновий капітал, не перебираючи жодними засобами. Його головні протагоністи – польські підприємці Братковський і Флоренський та бельгійський інженер Ван Гехт( останній був реальною особою; у Франковому циклі він також присутній). Краусберґ поклявся звести їх зі світу, бо « ґоям » нічого робити в « єврейському » Бориславі. Йому радо помагають у цьому інші бориславські євреї. Натомість християнським підприємцям нема на кого покластися. Селяни, які працюють у Бориславі, не люблять євреїв – але й не хочуть помогти Братковському, бо бачать у ньому пана, а не свого, « християнина ».
298