Частина друга. Франко та його суспільство
і ставить його цінності вище за нові зміни. Він ніби відраджує селян іти у Борислав і ставати робітниками.
Борислав інших
Франкові змагання з бориславським матеріялом цікаві не менше, ніж самий результат, бориславський цикл. Щоб оцінити Франкові спроби опанувати бориславський матеріял, варто зіставити його твори з творами інших авторів, які писали про Борислав. Перше, що впадає в око при такому порівнянні – це відносно слабка присутність бориславської тематики у національній літературі всіх трьох етнічних груп, так масово представлених у Бориславі, тобто українців, поляків та євреїв. Ця тема, зокрема, майже повністю відсутня у русофільській літературі. Її відсутність у випадку русофілів не можна пояснити, якщо дотримуватися « національної » парадигми: русофіли відзначалися сильним антисемітизмом 82, і Борислав із цього погляду був золотою жилою, яку можна було успішно експлуатувати. Вирішальну роль в іґноруванні бориславської тематики зіграла, ймовірно, антимодерністська спрямованість русофільської течії. На користь такого припущення говорять факти з біографії самого Франка: він відкрив для себе Борислав як тему лише тоді, коли під впливом Драгоманова покинув русофільський табір і став українським письменником-соціялістом.
Бориславська тема відсутня й у єврейській літературі. Відсутність цієї теми становить контраст до інтенсивної присутности єврейських авторів у літературі в Галичині і про Галичину 83. Правдоподібно, як і випадку з русофілами, тут теж маємо справу з марґіналізацією теми, оскільки вона не належала до політичної 84 та мистецької агенди галицьких засимільованих євреїв. Цікаво під цим кутом зору порівняти образи Дрогобича у бориславському циклі Івана Франка та у творах Бруно Шульца, іншого уславленого дрогобиччанина. Зіставлення виявляє кардинальну відмінність в естетичній концепції двох відомих авторів, що користали, до певної міри, з того самого матеріялу. У літературній топографії Франкових повістей « Борислав сміється » і « Boa constrictor » Дрогобич постає закритим і чітко структурованим простором, де розвивається драма модернізації. Сам оповідач чітко позиціонує себе у цьому просторі: він є на боці жертв експлуатації. Не так у Бруно Шульца: його Дрогобич більше схожий на заплутаний лабіринт, де немає чітких орієнтирів і подільчих ліній. Його модерний світ – це світ не конструкції, як у Франка, а постійної деконструкції ідентичности 85.
296