Розділ 11. Франко та його селяни
людських відносин »: « Панщина та її скасування 1848 р. у Галичині ». Всі три мають виразну тенденцію: « Захар Беркут » – соціялістичну, « Лис Микита » – антипопівську й антишляхетську [ 49: 201 ], « Панщина » поєднує соціялістичну й антишляхетську, – але ніде Франко не проводить її відверто, маскуючи під цікаву оповідь, яка займає увагу читача; з усіх трьох лише « Захара Беркута » Франко написав у молоді роки 101.
Можна з певністю говорити, що всупереч самозваній селянській ідентичності Франка його стосунки з селянами замолоду були проблематичними, а вплив на галицьке селянство досить обмеженим. Що, втім, не означає, ніби Франків « селянський проєкт » зазнав повного краху. Тут мусимо знову вдатися до аналогій. Класичним прикладом інтеліґентськоселянського непорозуміння вважається « ходіння у народ » – кампанія, до якої вдалися російські народники у 1874 р. Перебравшись у селянський одяг, народники поселялися у селах, працюючи фізично, ведучи простий спосіб життя й наївно сподіваючись у такий спосіб викликати довір’ я у « народу » і залучити його до антисамодержавного руху. Всі знають – навіть із підручників, – що селяни нібито рішуче не сприйняли революціонерів і навіть самі доносили на них у поліцію. Новіші дослідження показують, що все було небагато складніше. З одного боку, народники усвідомлювали прірву між освіченим суспільством і простим народом, а тому у встановленні контактів із селянами виявляли виняткову обережність. З іншого боку, селяни не тільки не доносили на народників, а в подеколи навіть намагалися захистити їх від влади. Якщо на народників хтось і доносив, то не селяни, а купці, священики, управителі маєтків, поміщики. У контексті нашої теми важливо особливо відзначити, що під час слідства селяни демонстрували вибіркову пам’ ять: вони досить добре пам’ ятали лозунґи та промови народників, але « забували » їхні прізвища та інші обставини, пов’ язані з їхнім побутом у селі. Мотиви такої поведінки легко зрозуміти – вони намагалися в такий спосіб уникнути кримінальної відповідальности 102.
Хитрощі, вдавання дурників були типовою формою селянського спротиву, « зброєю слабких » 103. Треба думати, саме таку поведінку продемонстрували « селяни-соціялісти » на процесі 1886 р. По-перше, під час слідства не пролунало імені жодного з міських інтеліґентів, причетних до створення і діяльности обидвох читалень, – у тому числі й Франкового. Всі розуміли, що така згадка тільки обтяжить їхнє становище, надавши їхній діяльності нелеґального характеру. По-друге, молоді селяни не були неуки. Григорій Римар навіть закінчив два класи гімназії, а потім доповнював свою освіту під час військової служби у Відні. Менше ніж за рік перед
271