Розділ 11. Франко та його селяни
стів, розуміють їх по-різному. Не йдеться про те, що хтось розуміє їх « правильно », а хтось « неправильно ». Насправді, кількість прочитань того самого тексту може бути безмежною, а тому самі міркування про « правильність » чи « неправильність » рецепції великою мірою позбавлені сенсу. Суть проблеми в тому, що інтеліґенція і селяни, читаючи чи слухаючи одні й ті самі тексти, писані тією самою мовою, по-різному розуміють одні й ті самі слова й поняття( а селяни часом і зовсім не розуміють).
Ще однією ілюстрацією цього ж феномена може послужити ситуація у південних і східних українських губерніях під час революції. Наприкінці весни – влітку 1918 р. селянство підняло повстання проти німецької окупації, й Антанта – а насамперед британський уряд, що претендував на контроль над цими територіями – зацікавилися, чи і наскільки надійним може виявитися український повстанський рух як союзник у боротьбі з Центральними державами. У травні 1918 р. департамент політичної розвідки британського міністерства зовнішніх справ підготував для військового міністерства меморандум про становище в Україні. Його анонімний автор, без сумніву, добре ознайомлений з українськими умовами, писав:
... Коли запитати простого селянина в Україні про його національність, він відповість, що він є православним; коли змусити його сказати, чи він є великоросом, поляком чи українцем, він відповість, що він селянин; якщо ж наполягати на тому, якою мовою він розмовляє, то він скаже, що розмовляє « тутешньою мовою ». Можна, звісно, дістати від нього відповідь, що він « руський », але ця заява навряд чи визначає питання про його стосунок до українства; він по-просту не думає про свою національність у тих поняттях, що інтеліґенція 92.
Остання фраза – про те, що селянин не думає у тих поняттях, що інтеліґенція – може послужити ключем до розуміння стосунків між міськими інтелектуалами та їхніми сільськими адептами. Цей феномен добре відомий історикам французької революції кінця XVIII століття та російської революції 1917 р. Орландо Файджес в окремому дослідженні цього явища зауважував, що мова
є засадничим чинником для культурної інтеґрації селянства. Поширення революційної риторики на село – розвиток національного дискурсу громадських прав та обов’ язків – могло би створити нову політичну націю, про яку мріяли лідери демократії. Тут ми знову натрапляємо на паралелі з Францією [ французькою революцією. – Я. Г.]. Бо так само як у Франції був величезний розрив між французькою писемною культурою та діялектною
267