Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 264
Частина друга. Франко та його суспільство
Самбірський процес викликав суспільний резонанс. Дискусія між га
лицькими газетами зводилася головно до того, кого слід винити у згубній
пропаґанді. Консервативна польська газета «Czas» звинувачувала руських
народовців і русофілів у свідомому веденні анархічної пропаґанди серед
селяства і на цій підставі вимагала закрити всі руські читальні у Галичині 80 .
Русофільський «Новий пролом» перекладав ці звинувачення на плечі
народовців, вказуючи на своє виправдання, що в обидвох читальнях
обшук не виявив жодного русофільського видання 81 . Своєю чергою «Діло»
заперечувало вину народовської партії, вважаючи справжнім винуватцем
«нігілістичний вплив» Борислава і Дрогобича на сільську околицю 82 . Франко
вбачав головне значення цього судового процесу у тому, що він послужив
своєрідним пробним каменем для ставлення галицької інтеліґенції до
сільських читалень. «Сміло можна сказати, – писав він, – що інтеліґенція та
зайняла становище, яке зовсім не робить їй чести і свідчить про надзвичайно
низький рівень розуміння свободи, відкриває перед нами у всій своїй
наготі фальш тих шумних фраз про потребу освіти народу на широких
основах» 83 .
Однак Воля Якубова і Добрівляни стали для українських радикалів
пробним каменем, що мав показати їм, якою мірою вони впливали на ру
ське селянство і чи могли розраховувати на нього як на соціяльну опору.
Драгоманов у цій історії вбачав тільки початок нового руху – «на цьому
не стане, а діло піде дальше» – і вимагав від Франка та інших «молодих»
активніших дій. Він мав проблему з тим, як означити цей рух, що вважався
йому початком радикальної «штунди» 84 – протестантського руху, поши
реного на Півдні України серед німецьких колоністів та, під їхнім впливом,
місцевих українських селян 85 . Цей рух, сподівався Драгоманов, мав привести
в Галичині до переродження греко-католицької церкви, подібно до того,
як це сталося колись у Німеччині з католицькою. Такий розвиток він вітав
і вбачав у цьому велике майбутнє для України й українського руху 86 .
Інші особи, причетні до діяльности читалень, були налаштовані скеп
тичніше. Едмунд Солєцький назвав знайдену під час арешту літературу
«дурними брошурами, яких народ не розуміє, але які будь-що-будь на
ражають його без потреби на відповідальність перед карними законами,
тоді як легкодумні сівачі цих брошур сидять безпечно за пічкою» 87 . Слова
Солєцького перегукуються з пізнішими зізнаннями головного героя
процесу, Григорія Римаря. Відбувши ув’язнення, він по кількох роках
писав: «Наробили важкого шуму в стоячій воді, зроблено чоловіка яковсь
небезпечнов істотов для суспільности і церкви; і попроваджено тую справу
264