Розділ 11. Франко та його селяни
народовців, як і московство москвофілів було чисто теоретичне... Ані основ конституційного життя, ані азбуки еконмічної та соціяльної науки ніхто не пробував вияснити народові. До самого 1880 року вся маса нашого народу жила в поглядах, що найвищу і одиноку власть у державі має цісар, що він може все зробити і від його волі все залежить » [ 41: 473 – 474 ].
Оцінка Франка назагал слушна, проте надто узагальнювальна і різка – бо і серед народовців, і серед русофілів були діячі, які серйозно займалися селянським питанням. Значна частина руської інтеліґенції поділяла етос Просвітнитцтва, і працювали серед селянства без огляду на те, мало чи не мало воно політичну вагу. У лоні греко-католицької церкви існувала група « народних священиків » 24. Особливо помітним серед них був о. Іван Наумович, який у 1870-х роках заопікувався популярними виданнями, написаними простою, « селянською мовою ». Ширення просвіти серед народу було метою також українофільської « Просвіти »( 1868) та русофільського « Общества имени Михаила Качковского »( 1873). Зі свого боку, верхівка греко-католицького духовенства у 1860-х роках узялася за боротьбу з алкоголізмом, у якому вбачала головну причину матеріяльного та духовного занепаду руського селянства. Видання « Просвіти » й « Общества Качковского » мали наклад від 1 до 5 тис. примірників, а книжечка « Грамота тверезости »( 1874) розійшлася у 45 тисячах примірників – що дає приблизне уявлення про можливості мобілізації селян 25.
У ставленні руської інтеліґенції до селянства у 1860 – 1870-х роках було, однак, багато патерналізму і мало розуміння та співчуття. Характерним є приклад нагуєвицького священика о. Осипа Левицького, який хрестив Франка. О. Левицький був одним із перших т. зв. національних будителів, уславленим автором галицько-руської граматики. « Захисник народу », він однак зумів швидко налаштувати проти себе значну частину парафіян, як тільки опинився у Нагуєвичах. Справа дійшла до церковного суду. У свідченнях, що їх о. Левицький давав перед перемиською консисторією на своє виправдання, постає його образ Нагуєвичів – розгнузданого, розпитого села, моральність якого щоденно падає. Народ з охотою йде у єврейську корчму і там пропиває свій маєток. У нагуєвицькій школі о. Левицький якось застав пологи сільської дівчини: вона боялася родити вдома, де її безчестя побачать батьки 26.
Для нашої розповіді неважливо, наскільки правдивою є ця характеристика. Важливо, що саме так о. Левицький бачить ввірену йому парафію і місцевих селян. Приклади такого ставлення можна помножити. У серпні 1875 р. у Галичі відбулося народне віче, скликане « Обществом
251