Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 250
Частина друга. Франко та його суспільство
стан, характерний для більшости селян Східної та Центральної Европи:
на початку XX століття селянський світ став «молодим, переповненним
енергії, рішучим у переборенні перешкод, які зупиняли його розвиток,
суспільством» 19 . Залишалося, однак, великим питанням, хто зможе краще
переплавити соціяльну енергію пореформеного селянства у політичний
капітал.
Галицькі селяни мали за собою тривалу і радикальну традицію се
лянських виступів. З них найбільшим і найкривавішим було повстання
1846 р. – т.зв. «мазурська різня». Воно принесло галицькому селянству
справді европейську «славу», а пам’ять про нього служила пострахом
для галицьких землевласників та місцевої влади аж до самого кінця габс
бурзької влади 20 . Свій політичний – і то досить голосний – дебют галицькі
селяни зробили в австрійському парламенті у 1848 р. 21 Під час відкриття
галицького сойму у 1861 р. адміністрація ще не втручалася у вибори, а
тому до сойму було вибрано 18 польських та 17 українських селян із за
гального числа 150 депутатів. Більшість виступів селянських послів сто
сувалися тих феодальних пережитків, які упривілейовували поміщиків
селянським коштом. Соймова активність селян не могла становити загрози
для політичної монополії великих землевласників, але принаймні вона їх
дратувала. На противагу селянському гаслу «Хлопи, вибирайте хлопів»
шляхта кинула свій клич «Хлоп – то ворог». Різними способами – підкупом,
адміністративним тиском чи й просто насильством – вибори провадилися
так, що у наступних двох каденціях (1876–1889) у соймі не було жодного
селянського депутата 22 .
Політичний дебют русько-українського національного руху в Галичині
приніс перші обнадійливі результати співпраці інтеліґенції та селянства. Але
вона не потривала довго. Запанувала пореволюційна реакція 1850-х років,
і їхні шляхи розійшлися. Головним питанням, яке тоді займало селян, була
боротьба за т.зв. «сервітути» («ліси» і «пасовиська») – землі, якими селяни
до 1848 р. користувалися спільно з поміщиками, а після реформи позбулися
такої можливости. Найактивніше боротьба навколо «лісів і пасовиськ»
точилася від початку 1850-х до кінця 1860-х років; з 1870-х років вона пішла
на спад 23 . У момент найвищої селянської активности руська інтеліґенція
була, однак, зайнята своїми справами: т.зв. «азбучною війною» – боротьбою
проти спроб польської адміністрації краю запровадити в руську мову ла
тинську азбуку [47: 549–650].
«Відчуження інтеліґенції від народу, його життя й інтересів було
повне, – писав Франко про часи своєї молодости. – Зарівно українство
250