Частина друга. Франко та його суспільство
Інша проблема полягала в екстенсивному характері аґротехніки. Дослідники сільського господарства твердять, що у Галичині в середині XIX ст. рівень аґротехнічної культури не дуже відрізнявся від того, який панував там, скажімо, у XII чи XIII столітті. Вплив великого землевласництва на зміну способу господарювання був незначний, бо воно так само базувалося майже на самих тільки екстенсивних методах. Перші зміни почали проступати лише у 1860 – 1880-х роках, коли замість традиційного дерев’ яного плуга з’ явився залізний, а в окремих господарствах стали застосовувати мінеральні добрива 12. Ці нововведення набрали масштабности в останні десятиліття перед Першою світовою війною. Однак за часів Франкової молодости говорити про перелом у способі господарювання в Галичині було ще зарано. У Чехії, де землі були гірші, але де застосовували техніку й модерніші засоби обробітку землі, пшениці в 1890-х роках збирали 17,43 центнера з гектара, тоді як у Галичині – 12,23, на Буковині – 12,54, у гірській частині Карпат – 8,5 центнера 13. Набагато краще за місцевих селян у Галичині господарювали німецькі колоністи: майже всі застосовували техніку і мінеральні добрива й практично не знали передднівку 14.
На стан сільської аґротехніки сильно впливала ментальність селян, їхня недовіра до змін і страх перед ризиком, неминучим під час переходу до нових форм господарювання 15. Запровадження нової аґротехніки вимагало також капіталовкладень: придбати реманент і мінеральні добрива без грошей було неможливо. Тобто час вимагав створення системи довгострокових і вигідних кредитів – але ні уряд, ані громадські інституції довго не ставили собі такої мети. Тож найчастіше селянам залишалося тільки одне – позичати у сільських лихварів. І позичали вони не так заради купівлі нової техніки, як заради виживання під час передднівку чи для сплати податків. Зазвичай позичку давали на короткий термін і за дуже високі відсотки, тому боржник попадав у такі тенета заборгованости, з яких важко було виплутатися, не втративши частини або й усього господарства 16.
Галицькі селяни стали жертвою ліберальної ери після 1848 р., коли землю було визнано необмеженою власністю одиниць із повним правом уживання і надуживання. Формально ліберальна політика скасовувала багато обмежень, що їх накладали на селянські господарства. Фактично ж вона віддала селян на поталу конкуренційної боротьби з нерівними засобами і шансами успіху. Селяни могли би скористатися з нових умов, якби уряд застосовував щодо них політику « позитивної дискримінації ». А оскільки цього не сталося, то галицькі селяни масово ставали жертвами змін, і навіть серед них лунали голоси, що « за панщини ліпше було » [ 44 / 1: 546 – 548 ].
248