Частина друга. Франко та його суспільство
Залишається тільки гадати, чи не був цей вірш відповіддю на женевські суперечки Драгоманова і Павлика з російськими та польськими соціялістами. Покладений на музику на початку 1900-х років, цей вірш став одним із найпопулярніших гімнів галицьких українців, особливо серед націоналістично настроєної студентської молоді – рідко яке молодіжне зібрання не починалося або не кінчалося співанням « Не пора » 56.
Може, ніде суперечливість Франкових поглядів не виявляється так виразно, як у факті, що він був автором двох популярних українських гімнів – революційно- « космополітичного » « Вічного революціонера », співаного нарівні з « Інтернаціоналом », та національного « Не пора, не пора », співаного поряд із головним українським національним гімном « Ще не вмерла Україна ». І, що важливо, обидва вірші, такі різні за змістом, написано в одному й тому самому часі.
Як уже згадувалося, подібний дуалізм був властивий усьому українському соціялістичному руху. Внутрішню класифікацію його діячів можна провести за тим, наскільки вони наближалися чи віддалялися від кожного з двох полюсів – націоналізму чи соціялізму. Подолинський і Зібер були більше соціялістами, аніж націоналістами, і їхнє українство уявлялося їм насамперед як революційна справа 57. Погляди Драгоманова становили рівновагу соціялізму й націоналізму. Молодий Франко надавав перевагу то націоналізмові, то соціялізмові, і виглядає, що в його хитанні не було якоїсь виразної системи. Йому перепадало від Драгоманова і за не досить виразну національну позицію у стосунках із польськими соціялістами у Львові, і за далекойдучі компроміси у співпраці з народовцями. Однак ця « безсистемність » за певних обставин давала Франкові важливу перевагу над Драгомановим: не скутий обмеженнями системи, він міг легко і швидко еволюціонувати, тим самим виходячи на нові терени у розвитку української політичної думки 58.
Треба однак виразно підкреслити, що у свої молодечі роки Франко будував передусім не українську націю, а « русько- польсько-єврейську громаду » – союз робітників, селян і « поступової » інтеліґенції всіх трьох національностей проти « імущих » класів тих самих національностей. Інша річ, що його літературні твори й публіцистика 1870 – 1880-х років відкривала космополітично настроєній молоді двері для « віднайдення » свого українства – але знову ж таки, українства як частини міжнародного поступового руху.
238