Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 237
Розділ 10. Франко та його світогляд
«Ми, – занотував Плєханов у записній книжці, – могли би зрозуміти
пристосування до почуттів пригноблених народностей, але раз це зайве,
то треба прямо перейти до питання економічного» 54 .
Позиція редакційного комітету «Pracy» у питаннях, порушуваних у
закордонних дискусіях, була двозначною. З одного боку, він підтримував
ідею створювання соціялістичних організацій за національно-федеративним
принципом, а з іншого, вважав, як і Плєханов, що через малочисельність
й організаційну слабкість галицького соціялістичного руху вирішення
такого завдання є питанням далекого майбутнього. Точка зору Франка була
близькою. Коли Павлик образився тим, що «Praca», кажучи про Східну
Галичину, необережно вжила термін «Польща», від імені редакційного ко
мітету йому відповідав Іван Франко: «Praca» «не хоче і не може бавитися
питаннями національними, в великій часті недоступними а зовсім не
потрібними для робітників» [48: 234].
Що Франкова відповідь не була просто собі виправданням, а виявом
його позиції, говорить інший епізод, пов’язаний із тим-таки Павликом.
Отримавши від нього для друку рукопис Івана Нечуя-Левицького про
українських гетьманів, Франко вилаяв його:
По якого чорта Ви прислали мені статтю про гетьманів? Хіба гадаєте
направду, що тут нема чого ліпшого друкувати, як те свинство, котре
нікого не обходить, крім Барв[інського] et comp[ania]. <...> Чорт побери
всю історію. Нам тепер треба подати важніші речі – у нас і так тота
нещасна, лихо понята історія довела до того безглуздого націоналізму і
самостійництва [курсив мій. – Я.Г.], котрим «Правда» так величається,
як порося орчиком. [48: 190–191]
Франко готовий був жертвувати національними ідеалами заради ідеалів
соціялістичних. Але чи почувався він психологічно комфортно, роблячи цю
жертву? Є підстави думати, що ні. На початку 1880-х років Франко пише
вірш «Не пора» 55 :
Не пора, не пора, не пора,
Москалеві й ляхові служити!
Довершилась України кривда стара, –
Нам пора для України жити.
Не пора, не пора, не пора
За невигласків лить свою кров,
І любити царя, що наш люд обдира, –
Для України наша любов...
237