Частина друга. Франко та його суспільство
Головну дискусію українським соціялістам доводилося витримувати з російськими революціонерами. Драгоманов мав особливо довгий список боротьби з російськими лівими: його перша сутичка з « великоросійським централізмом і всеросійськими якобінцями » сталася ще у 1869 р. у Києві, під час дискусії з делеґатом від студентської молоді з Петербурґа. Ці суперечки продовжилися після його переїзду до Швейцарії, « Мекки » російського революційного руху. Щоб зорганізувати « західницькофедеративний підкоп » під політику « самобутництва » й « обрусіння » російських соціялістів-революціонерів, Драгоманов у 1879 – 1881 рр. зблизився з женевськими анархістами-прудонівцями. Він активно пропаґував створення « Східноевропейської інтернаціональної федерації » із соціялістів Російської, Австро-Угорської, Німецької імперій та Румунії. Першим кроком на цьому шляху мало стати створення літературного союзу для соціялістичних публікацій усіма мовами Східної Европи, як « плебейськими », так і « державними ». В окремому циркулярі « Вниманию социалистов-иммигрантов из России » Драгоманов обґрунтував принцип, за яким належало організовувати соціялістичні партії за природними( географічними, економічними, національними) областями, а не не основі державних кордонів 51.
Серед російських революціонерів федеративні ідеї розділяла організація « Чорний переділ », яка стояла на позиціях « західництва » і поступово еволюціонувала у бік марксизму. На думку її лідера ¢ Ґеорґія Плєханова, « лише федеративний принцип у політичній організації народу, що визволився... може ґарантувати нормальний хід розвитку народного життя » 52. Інший член « Чорного Переділу » Павєл Аксельрод навіть долучився до плану Драгоманова і виїхав до Російської імперії. Звідти до Женеви він повернувся з програмою південноросійського « чорнопередільського » гуртка з Одеси, який визнавав федеративний принцип 53.
Що сталося далі, важко зрозуміти – кожна сторона подає свої версії. Залишається однак фактом, що влітку 1880 р. в Женеві дійшло до гострої дискусії між Драгомановим і Павликом, з одного боку, та Плєхановим, з другого. Головною темою стала потреба вести соціялістичну пропаґанду українською мовою. Розпочав її Михайло Павлик, виступивши в одній із женевських кав’ ярень на спільних зборах польських і російських соціялістів із доповіддю про розвиток соціялістичного руху в Галичині. Він наводив його саме як приклад руху, де принцип пропаґанди різними мовами вже дотримано на практиці. Плєханов, однак, обстоював принцип побудови соціялістичних організацій відповідно до державних, а не етнічних кордонів.
236