Розділ 10. Франко та його світогляд
Однак під час випуску самої « Програми » у світ сталася історія, яка показала, що дотримання рівноправности у стосунках між польськими й українськими націоналістами не є такою простою справою. Текст був переданий у Женеву, де його видруком мав зайнятися Болєслав Лімановський. Лімановський зробив невелику зміну і в самій назві програми – з первісної назви « Програма польських і руських соціялістів Східної Галичини » він вилучив слово « руських ». Коли обурені такою зміною львів’ яни відмовилися прийняти весь тираж, він заклеїв старий заголовок на всіх примірниках стрічкою з написом « Програма галицьких соціялістів ». Стрічку легко було відклеїти, і тоді кожен міг прочитати, що програма стосується лише польських соціялістів. Чи з боку Лімановського це було свідоме нехтування соціялістів-русинів, а чи тільки прикрий недогляд, як він сам стверджував? Франко мав враження, що помилка Лімановського не була випадковою і ще багато років по тому любив наводити цю історію як приклад несумлінности польських соціялістів. Лімановський у своїх « Спогадах » не згадує її зовсім. Сучасні польські історики схильні вбачати у цьому інциденті друкарську помилку. Вони певні, що Болєслав Лімановський зберігав прихильне ставлення до українців і до українського соціялістичного руху до останніх днів свого життя 50.
Інцидент із « Програмою » показав різницю української та польської оптики: те, що Лімановському видавалося дрібницею, виглядало принциповою справою в очах русько-українських соціялістів у Львові та Женеві. Пройде декілька місяців, і в жовтні 1881 р. на міжнародній конференції соціялістів у м. Хурі( Швейцарія) Лімановський повторить свою « помилку »: виступаючи як делеґат від редакційного комітету « Pracy », він знову говорив про існування у Галичині тільки польського соціялістичного руху. Хурський з’ їзд став місцем сутички двох концепцій у польському соціялістичному русі. Лімановський виступав речником течії, для якої національне питання мало засадниче значення. Для арґументації своєї думки він покликався, серед іншого, на « Програму галицьких соціялістів ». Його головний опонент Людвік Варинський уважав, що вимога національного визволення не може фігурувати серед програмових завдань польського соціялістичного руху. Для нього це було другорядне питання, яке автоматично розв’ яжеться з розв’ язанням соціялістичного питання. Конференція стала на бік Варинського й постановила, що « визвольна боротьба є боротьбою класів, а не національностей », увиразнивши вразливість позиції українських соціялістів: вони не могли бачити свого союзника у Варинському, але з його опонентом Лімановським їм теж важко було знайти спільну мову.
235