Частина друга. Франко та його суспільство
принцип: дотримуватися федеративних зв’ язків лише з тими польськими й російськими соціялістами, як поділяють етнічний, а не історичний принцип побудови майбутньої держави. Природними союзниками українського руху він вважав « недержавні » народи Росії – фінів, естонців, молдаван, « кавказців », а серед росіян – ті окремі групи, що мали сильні обласницькі традиції( донці, уральці, сибіряки) 47.
Цю формулу було проводити непросто. Вона натикалася на сильний спротив прихильників суворої централізації соціялістичного руху. Недаремно Драгоманов зазнав гострої критики Лєніна. Як відзначав Іван Лисяк- Рудницький, « Драгоманов і Лєнін, перебуваючи на протилежних позиціях у питанні централізації, погоджувалися в одному: організаційна структура революційного руху визначає наперед характер устрою, породженого переможною революцією » 48.
Неґативне ставлення до українського соціялізму Франкові випало уздріти дуже рано. Російські соціялісти, які наприкінці 1870-х років прибували до Львова по дорозі на Балкани, де мали намір будувати соціялістичну республіку, висміювали спроби галицьких соціялістів вести пропаґанду українською мовою, бо вважали, що – як передавав їхні слова Франко – « малі нації мусять приставати до великих і вчитися їх язика. Отсе найпростіша дорога до вселюдської рівности » 49.
Але українські соціялісти могли знайти підтримку у Галичині, серед своїх польських колеґ. У польському русі, особливо серед його ліберального і лівого крила, ідеї федерації мали сильну підтримку. Автори « Програми соціялістів і руських Східної Галичини » виразно заявили, що не поділяють поширених серед марксистів поглядів про поділи на « державні » й « недержавні », великі й малі народи: « Немає бо народів вищих і нижчих: усі є рівними і мають рівне право на вільний розвиток ». У Галичині, де проживало кілька націй, соціялісти кожної національности мали творити між собою федеративний союз, залишаючи за собою право автономії у внутрішніх справах і « свободу об’ єднуватися зі спорідненими групами, які будь-де існували б ». Таким чином, українські соціялісти, входячи разом з польськими до складу редакційного комітету « Pracy », мали право об’ єднуватися з женевською групою « Громади » Драгоманова, а польські – з варшавськими, краківськими та іншими групами. У самому ж краї їхні відносини вреґульовувалися так: « Там, де перебуває люд виключно польський, діяльністю займаються поляки, де виключно український – українці, у змішаних общинах пропаґанда відбувається спільними силами » [ 45: 456, 461 ].
234