Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 232
Частина друга. Франко та його суспільство
один із перших у Росії популяризаторів економічної теорії марксизму,
та Сергій Подолинський, «найбільш “чистий” соціяліст своєї доби» 40 .
Вони намагалися створити щось на зразок української версії марксизму.
Зокрема, Подолинський пояснював закони марксизму як наслідок закону
збереження енергії, і ця спроба не пройшла повз увагу Маркса 41 . Драгоманов,
Подолинський і Зібер були українці за патріотичними переконаннями і
космополіти за способом за життям: вони вчилися або ж стажувалися у
Берліні, Гайдельберґу, Парижі, а друкувалися у французьких, німецьких,
італійських та російських еміґраційних виданнях. Тому вони були по
мітні у всеевропейському інтелектуальному середовищі 42 , а їхні твори
дісталися навіть на львівський семінар Охоровіча, де, як писав Франко,
праця Подолинського про соціялізм і дарвінізм викликала гарячі дискусії
протягом двох тижнів [48: 213–214].
Поєднання націоналізму та соціялізму було характерним для кількох
поколінь української інтеліґенції, що вслід за Драгомановим, Франком і
Павликом ступили на поле політичної та культурної діяльности між 1860-ми
і 1910-ми роками. Зрозуміло, таке поєднання не було винятково українським
явищем. Радше воно було досить типовим для діячів соціялістичних рухів
(для прикладу – польського та єврейського) у Центрально-Східній Европі.
Однак само по собі воно становило «суперечність у поняттях». І не лише в
тому розумінні, що, як писав Ісая Берлін, не всі найвищі вартості, до яких
прагне людськість, можна погодити між собою 43 . У конкретних умовах
Центрально-Східної Европи другої половини XIX – початку XX ст. йшлося
про щось інше: соціялістичні теорії та організовані на їх основі політичні
рухи ставилися байдуже, а то й вороже до національних прагнень т.зв.
«недержавних народів». Іще у 1848–1849 р. Фридрих Енґельс у низці
своїх статтей («Боротьба в Угорщині», «Демократичний панславізм» та
ін.) доводив, що всі слов’яни, за винятком поляків і росіян, не зможуть
відіграти проґресивної ролі у загальному ході історичного розвитку й то
му приречені на загибель як самостійні народи 44 . Таку позицію поділяли
Фридрих Ласаль, Пьотр Лавров та інші ідеологи соціялістичного руху. На їх
думку, єдиним призначенням «недержавних» народів було їхнє розчинення
(асиміляція) у «державних» народах. «Це не було ніякі національні
великодержавні примхи, тільки вплив цілком означеного погляду на хід
та інтереси історичного розвитку», – згадував пізніше Едуард Бернштайн
про загальну атмосферу у міжнародному соціялістичному русі на рубежі
1870–1880-х рр. 45
232