Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 229

Розділ 10. Франко та його світогляд позитивіста не можна. А це, своєю чергою, означає, що він не був цілком самоуком-дилетантом. Ствердження підставових засад позитивізму бачимо в одній із його перших статтей, написаних 1878 р. для газети «Praca»: Справжня наука не має нічого спільного з жодними надприродніми силами, з жодними вродженими ідеями, з жодними внутрішніми світами, що керують зовнішнім світом. Вона має лише справу з світом зовнішнім, з природою, – розуміючи ту природу якнайширше, тобто включаючи до неї все, що тільки підпадає під наше пізнання; також і люди з їх поступом, історією, релігією, і всі ті незліченні світи, що заповнюють простір. Сама людина є тільки одним з нескінченних створінь природи. Тільки природа дає людині засоби до життя, до задоволення своїх потреб, до розкоші і щастя. Природа є для людини всім. Поза природою нема пізнання, нема істини. І лише природа є тією книгою, яку людина мусить постійно читати, бо тільки з нею може з’явитися для людини блаженна правда. [45: 32] Інспірація Контом та іншими західними позитивістами відрізняла Франка від старшого покоління українофілів – галицьких народовців. Народовці 1860–1870-х рр. були першими серед галицько-руських орієнтацій, хто ставив наголос на потребі «органічної праці», поступу та західної просвіти і намагався впровадити науковий дискурс у популярні публікації. Ці ідеї та підходи вони перейняли з польського позитивізму, який у Галичині дебютував навіть раніше, ніж у Варшаві, Мецці польських позитивістів 35 . Однак у працях народовців важко знайти покликання на Конта, Дарвіна чи Маркса. Правдоподібно, з цими іменами старші народовці познайомилися вперше аж наприкінці 1870-х років, коли заходилися дискутувати з молодшими від них радикалами, у т.ч. з Франком. Однак у цій дискусії вони, як показав Франко, бралися судити про питання, що їх самі не розуміли, і про книжки, яких не читали [45: 58–68]. Нагадаймо: народовець Омелян Огоновський писав, що Франкові-студентові подобалася соціологія – але йому, професору філології, годі було її знати 36 . У кожному разі, філософом №1 для Франка був Конт – а не Маркс, як це силкувалися довести радянські франкознавці. Марксизм, на думку Франка, був лише відгалуженням позитивізму, перенесенням і застосуваням позитивістичних підходів щодо знань про суспільство. У «Програмі галицьких соціялістів» (1881), написаній за участю Франка, стверджено, що саме Карл Маркс підніс теорію соціялізму до значення позитивної науки [45: 449]. 229