Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Seite 227

Розділ 10. Франко та його світогляд селянства, відкриття робітничої теми, вимоги демократизації суспільних відносин, емансипації жінок і рівноуправнення іудеїв 26 . Як і польські позитивісти, навчені поразкою повстання 1863 р., вимагали перейти від революцій до позитивної («органічної») праці – важливість якої базувалася на вірі в працю, науку та освіту як головних рушіїв цивілізації – так і Франко сподівався перевернути суспільний лад «Не зброєю, не силою / Огню, заліза і війни, / А правдою, і працею, / Й наукою» [1: 53]. Однак так само як українська і польська ситуації по 1863 р. сильно різнилися між собою, так і Франко у своїх поглядах багато в чому відрізнявся від польських позитивістів 27 . Можна радше говорити, що Франко і польські позитивісти зверталися до тих самих джерел. Ними були праці Оґюста Конта, Герберта Спенсера, Чарлза Дарвіна, Томаса Гекслі, Генрі Томаса Бокла, Ернеста Ренана та їхніх численних популязаторів. З числа цих авторитетів на першому місці – як свідчать спогади 28  – для молодого Франка стояв Оґюст Конт, творець самого терміна «позитивізм» і його головний ідеолог. Конта вважають уособленням XIX століття, де занепад віри у Бога не супроводжувався появою нової універсальної леґітимації суспільно-політичного порядку. Конт узявся власне сконструювати таку філософську систему, яка могла би, кажучи словами пізнішого його дослідника, примирити «деструкцію з конструкцією, заперечення зі ствердженням, науку з релігією, голову з серцем, минуле з сучасним, порядок із поступом» 29 . Серед усіх великих ідеологічних візіонерів XIX ст. він першим зрозумів, що новий світ потребує нової релігії, суголосної з загальним науковим духом доби. Та­ кою релігією мала стати віра у поступ. Французька революція апелювала до принципів, що мали знищити ancien regime. Але й вона породила нові «метафізичні» догми, які самі стали перешкодами поступу. «Безплідній метафізиці» попереднього філософського ідеалізму Конт протиставив систему «позитивного» знання – тобто знання, ворожого спекуляціям, знання безперечного і точного, опертого винятково на факти. Він поєднав в одну систему знання всі