Частина друга. Франко та його суспільство
любвою до рідного народу і рідного краю...» [ 1: 21 ]. Отже, Франків « вічний революцйонер » є « Дух, що тіло рве до бою, / Рве за поступ, щастя й волю »( звернімо увагу, поступ іде на першому місці і пов’ язаний з універсальними людськими цінностями, щастям і волею). Він невмирущий, і ніщо – « Ні попівськії тортури / Ні тюремні царські мури / Ані війська муштровані / Ні гармати лаштовані / Ні шпіонське ремесло » – не може звести його у гріб. Він усюдисющий: його чути « По курних хатах мужицьких, / По верстатах ремісницьких, / По місцях недолі й сліз ». І він невпинний, він котиться, мовби лавина, і нема у світі сили, « Щоб в бігу її спинила, / Щоб згасила, мов огень, / Розвидняющийся день » [ 1: 22, 24 ] 20.
У Франковому « Гімні » відчуваються паралелі з віршем польського поета- « wieszcza » Юліуша Словацького « Odpowiedż na Psalmy przyszłośc »: схожий революційний настрій, спільний герой – Вічний революціонер, навіть той самий ритм 21. Але попри формальну схожість кожен із цих двох віршів написаний в іншій літературно-світоглядній конвенції. « Вічний революціонер » Словацького є метафізичний дух, що підноситься до самого неба і звідтам « приносить долоні вихри комет і пломіння » і провіщає криваву боротьбу, Апокаліпсис, за якого « ніхто з могил не скористається » 22. Франків « вічний революціонер » не пнеться вгору до недосяжних висот – навпаки, він дуже « приземлений », націлений на конктретні людські дії. Його перемога – не кінець людської історії, а початок нової доби « розвидняющогося дня ».
Словацький був поетом-романтиком, і його вірш вважається « одним з найвиразніших маніфестів поступової романтичної думки » 23. Франко хоч і перебував під сильним впливом романтизму, належав до позитивістської школи, що виникла як реакція проти романтичного напрямку у літературі. Позитивістська візія відрізнялася і від первісної ідеї поступу, народженої Просвітництвом: кінцевою метою проґресу для позитивістів є не просто звільнення людського розуму – як цього домагалися Просвітники, а раціональна організація суспільства. Відповідно, носієм розуму є не окремий індивід, а цілий клас, покликаний здійснити цю велику мету 24.
Як окремої інтелектульної течії українського позитивізму не існувало. В русько-українському випадку те, що можна назвати відповідником позитивізму, набрав виразу т. зв. радикалізму( тлумаченого як назва окремої суспільно-політичної течії, а не як вираз певного екстремізму поглядів). Це була синтеза декількох течій, у тому числі – й польського позитивізму. Впливи польських позитивістів на Франка є очевидними 25: його наближало до них прагнення ширити серед народу освіту і культуру, праця серед
226