Розділ 10. Франко та його світогляд
нераз прості люди поступ і винаходи цивілізації ». Кобринська оповіла історію простої жінки, баби Юстини, яка зважилася їхати до свого сина « тою якоюсь колією ». Вона боялася тієї залізниці « якби несамовитого », бо їхати до Бурштина( 90 км) – то « така далечина, що як згадаєш, то аж мороз іде по шкірі ». А коли нарешті з великими пригодами доїхала, вона « подякувала Господу Богу, що так щасливо її допровадив ». Ця історія відображала страх старших галичан у 1880-х роках перед залізницею. Батько Франкового приятеля, греко-католицький священик, ніколи не їздив поїздами та ще й відраджував сина: « Ей, уважай, уважай сину, то небезпечно так їхати, що день в газеті стої якийсь нещасливий випадок на жалізниці » 15.
Ці приклади дозволяють відтінити радикальний характер Франкового світогляду: він захоплювався поступом, що для багатьох його сучасників було небажаною, навіть небезпечною справою. « Поступ » був центральною категорію, навколо якого укладався світогляд Франка, як в молодому, так – з певними застереженнями – і зрілому віці 16. Наголошення на приматі поступу відділяло його і його товаришів – принаймні, в його уяві – від найближчих союзників у руському таборі, галицьких народовців [ 48: 188 – 189 ]. Франка називали « одним із найвідданіших речників поступу у нашім краю » 17.
Вивести Франкові погляди на поступ із маси написаної у молодому віці публіцистики важко: там він реферує і переказує погляди інших мислителів, лише принагідно вставляючи свої коментарі. Так він робить у своєму довгому і незакінченому есеї « Мислі о еволюції в історії людськости », надрукованому в журналі « Світ » у 1881 – 1882 рр. Воно є малоориґінальним, і для дослідника Франкової думки важливим хіба тим, що дозволяє ствердити: Франко не поділяв думки про тяглість і прямолінійність розвитку, і розділяв « поступ наперед » від « поступу назад ». Однак нормою в його уяві був лише « поступ наперед », тоді коли « поступ назад » є « проявою пізнішою і хворобливою » [ 45: 81 – 82, 117 – 118 ].
Франкова візія поступу ориґінальніша, коли прибрана у яскраві поетичні образи. На особливу увагу з цього погляду заслуговує програмовий вірш « Гімн », відомий іще під назвою « Вічний революцйонер ». Твір, написаний у 1880 р. і вперше надрукований у львівській робітничій газеті « Praca » двома роками пізніше 18, а 1905 р. покладений на музику Миколою Лисенком, був, зі слів сучасників, справжньою « бомбою » 19. « Гімн » відкривав поетичну збірку « З вершин і низин »( 1887) – підсумок його літературної праці, « продиктованої щирим бажанням загального добра і поступу, щирою
225