Частина друга. Франко та його суспільство
здійснюють вчинки і плекають ідеї радше відцентрові, аніж доцентрові, їхні думки – розкидані або ж розсіяні, рухаються на різних рівнях і вловлюють сутність великого розмаїття досвіду та об’ єктів самих по собі, без свідомих чи несвідомих спроб залучити чи вилучити їх із непорушної, всеохопної, то самозаперечної та неповної, а то фанатичної й унітарної внутрішньої візії 3.
Франко був класичною « лисицею ». І його соратники, і його опоненти докоряли йому за непослідовність і мінливість поглядів, звинувачували у « скоках » та обзивали « прапорцем », що розвертається туди, куди подме вітер 4. Незалежно від того, наскільки справедливими чи несправедливими були ці закиди, вони відображали мінливий(« артистичний » або « поетичний », як казали деякі його сучасники) характер його натури. Тому вивчення Франкового світогляду, як і полювання на лисиць, потребує особливої техніки, зокрема – відмови від спроб звести його до якогось єдиного «-ізму». Важливо бачити різні джерела його формування, різні контексти його функціонування та, відповідно, різні можливі способи його відчитання.
Речник поступу
Попри мінливості Франкового світогляду, він мав певне центральне і стабільне вістря. Це вістря найкраще передставити з допомогою карикатури, що її Франко придумав для львівського сатиричного журналу « Нове Зеркало ». На ній мав бути зображений локомотив із написом « Postupus »( златинізована форма українського слова « поступ »), у якого вперлися, намагаючися стримати його рух, два бугаї – з них один карикатурно представляв австрійського міністра Андраші, другий – німецького канцлера Бісмарка. Їхні зусилля спостерігають збоку двоє селян, і один каже до іншого: « Ні, Семене, не спинить тота пара [ биків ] тоту пару [ паровий локомотив ]» [ 41: 445 ] 5.
Ця карикатура відображає головні елементи світогляду Івана Франка: віру у поступ і його нестримну силу; засудження та висміювання « реакційних сил », які надаремно силкуються його спинити; переконання, що народу( селянам) належиться головний суд у цій справі, і що вреші-решт саме він, народ, найбільше виграє від масштабних « поступових » змін. Бракує лише « машиніста » – передової інтеліґенції, покликаної прокласти новий маршрут і роз’ яснити народові його призначення. До неї зачисляв себе і Франко.
222