Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 213
Розділ 9. «Журнала, журнала лиш нам ще потрібно!»
українському таборі: «ретроградні елементи відштовхнули від себе молоде
покоління, і до кінця 80-х років розрив стає повним» [41: 150].
Позбувшись праці у народовців, без засобів до існування Франко не
залишився. Його прийняли польські видання. Ще від 1879 р. він дописував
до польських журналів і газет, спочатку у Російській імперії, а потім – у
Галичині. Франко був кореспондентом у варшавській газеті «Prawda»,
яку видавав Алєксандер Свєнтоховський і яка в Галичині мала репутацію
«єретичного органу» 65 та в петербурзькому виданні «Kraj» 66 . Головним
і єдиним місцем його праці на наступні десять років (1887–1897) стала
газета польських лібералів «Kurjer Lwowski». У ній Франко працював
найдовше з усіх газет і журналів і надрукував тут найбільшу кількість
матеріялів (близько 900) 67 . Згодом він називав свою працю у польських
виданнях «наймами у сусідів», натякаючи на її вимушений характер.
Однак відчуття вимушености виникло в нього не зразу, а лише по декількох
роках, коли між Франком, з одного боку, та польськими лібералами та
соціялістами, з другого, виросла стіна взаємовідчуження та антагонізму.
А в середині 1880-х років і він, і його колеґи-радикали працювали у поль
ських часописах у згоді зі своїми поглядами. Зокрема, «Prawda» і «Kraj»
друкували Франкові статті з критикою галицьких відносин, чого годі
було сподіватися від народовецьких видань. Ці публікації провокували
роздратування народовців – і допомагали внутрішньому розмежуванню
у русько-українському таборі. Віддаляючись від народовців, Франко
зближувався з польськими «поступовими елементами». В основі їхньої
співпраці лежала думка про можливість компромісу заради «осягнення
спільної цілі – поборення шляхетського та реакційного верховодства в
краю» 68 .
Цікавою інтелектуально, хоч і нетривалою (1886–1887), була Франкова
співпраця з львівським журналом «Przegląd Społeczny». Редаґував його
польський еміґрант Болєслав Вислоух, на рік старший від Франка ви
ходець із дрібної польської шляхетської родини на Поліссі, українсько-
білоруському етнічному пограниччі в Російській імперії. До Львова він
перебрався разом із дружиною Марією, з якою познайомився у Варшаві
під час ув’язнення за соціялістичну пропаґанду. Його львівська квартира
стала центром притягання місцевої лівої інтеліґенції всіх національностей 69 .
Окрім Франка, подружжя Вислоухів зуміло залучити до співпраці в
журналі колишніх членів редакції «Pracy» Людвіка Інлендера, Болєслава
Червінського, Михайла Павлика та його сестру Анну, Франкового прия
теля й однокурсника з часів навчання у Львівському університеті Генрика
213