Частина перша. Франко та його часи
Драгоманов ставив на молодше покоління у самій Галичині і пов’ язував із ними всі ті позитивні зміни, що сталися в русько-українському таборі. Воно постало з кінця 1870-х років під прямими впливами самого Франка і вважало його за свого лідера. « Молодші » не визнавали за народовцями морального права на керівництво руським табором і обзивали їх « украинофильскими кацапами », вважаючи їх такими ж обскурантами, як і русофілів 60. На середину 1880-х рр., коли, на їхню уяву, число « молодших » уже переважило старших, вони задумали видавати власний орган « молодої Русі », і на редактора запросили Франка. Організаційне прикриття та гроші цьому журналу мало дати Жіноче товариство у Станиславові під керівництвом Наталі Кобринської [ 48: 525 ].
Жіноче товариство підтримки відмовило, план помер, і тоді галицькі « молодші » змінили лінію і в ультимативній формі зажадали від « старших » повернути Франка в « Зорю » [ 48: 540 – 542 ] 61. Поза тим, що Франко поділяв оцінки Драгоманова, він схилявся до угоди і намагався притягти свого женевського наставника до співпраці з « Зорею ». Франко бачив нову « Зорю » як компроміс між лінією « Правди » та лінією « Громадського друга ». Вона мала бути ані суто націоналістичною, ані суто соціялістичною – або, як писав Франко, в ім’ я одного « ізму » « не проклинати та не опльовувати ніяких інших“ ізмів”» [ 48: 483 ].
Драгоманов із його планом видавництва « Поступу » залишився сам. Оскільки серед усієї радикальної молоді він найвище ставив Франка, то на нього покладав головну відповідальність за крах « Поступу »: «... Кажу Вам: покайтесь в гріхах своїх, принесіть гріх покаяння; великий гріх Ви наробили й велику одвічальність набрали Ви на себе на будуще <...> нашу газету втопили Ви...» 62. У квітні 1886 р. Драгоманов проголосив, що розриває стосунки з Франком: « ми тепер різного поля ягоди » і « прежньої дружби між нами не може бути » 63.
До повного розриву не дійшло: як і в ранішій( 1883) сварці з Павликом, жест Драгоманова був радше виявом крайнього роздратування, аніж серйозною прокламацією. Однак і з ідеї редаґування « Зорі » теж нічого не вийшло. Франко мусив покинути журнал, і не з власної волі. « Народовецька суперредакція » закинула йому публікацію в « Зорі » « неморальних » матеріялів. Звинувачення були формальними і несправедливими, бо перед друком він показав ці матеріяли головному редакторові [ 49: 250 ]. Але цих звинувачень вистачило, щоб змусити Франка залишити редакцію « Зорі » 64 – і, як виглядає, жодна з двох сторін за цим особливо не жаліла. Вихід Франка з народовецьких видань завершив усталення внутрішніх поділів у русько-
212