Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 211
Розділ 9. «Журнала, журнала лиш нам ще потрібно!»
священиками – головним середовищем, із якого рекрутувалися руські
національні патріоти (як писав Іван Белей у листі до Кониського, «Русь Га
лицька – одинока мабуть сторона в цілім світі, де без попівської піддержки
ані література, ані політика неможлива» 56 ). А це неминуче віддаляло їх
від програми 1873 р., зокрема притуплювали соціяльні моменти коштом
національних. У народовців, писав Драгоманов, тільки й розмов, що про
власну хату, але не знають, чим цю хату меблювати. Їхній журнал не може
мати успіху ані в Галичині, де все більше виявляється невдоволення мас
міщанства і селянства світськими та церковними порядками, ані тим більше
у Наддніпрянській Україні серед «проґресивної» молоді, яка через брак
здорової українофільської радикальної альтернативи «російщиться» 57 .
Подібні закиди Драгоманов робив і київським громадянам. Від його
виїзду на еміґрацію до середини 1880-х років характер Громади змінився:
багато з первісних її членів повмирало або ж відійшло від українофільського
руху, ставши на шлях державної кар’єри. А ті, хто залишився, воліли
обмежити свою діяльність культурницькою та науковою роботою. Їх
дратували політичні заяви Драгоманова, здатні спровокувати російський
уряд на нові антиукраїнські репресії. Іншим боком медалі стало посилення в
с