Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 209
Розділ 9. «Журнала, журнала лиш нам ще потрібно!»
до «Громадського друга» й листувався з його редакцією. Бувши атеїстом,
Нарольський заповів поховати себе без священика. Нечисельна громада з
10–15 студентів проспівала біля могили «Ще не вмерла Україна», Михайло
Павлик виголосив промову. Але навколо похорону почали ширитися
плітки (казали, зокрема, нібито молодь, стоячи при могилі, курила
цигарки), їх підхопила русофільська преса, побачивши зручний привід
затаврувати українофілів як «соціялістів», «нігілістів» та «атеїстів» 47 .
Відбиваючись від звинувачень, «Діло» назвало похорони Нарольського
«демонстрацією двох доктринерів», застерігши: якщо молоді доктринери
надалі не відмовляться від «фанатичних, згубних для загального діла
демонстрацій», то «суспільність потрафить виелімінувати таких людей зі
свого товариства» 48 .
Ці два випадки вирішили долю Франка, який уже нарікав, що йому
стає тяжче працювати у «Ділі». На початку 1885 р., коли незгоди стали
нестерпними, він пішов із газети і вже більше ніколи до неї не повертався.
Народовці сказали йому «на дорогу»: «Іди і не признавайся, що ти
русин» 49 . Як і в 1878 р., народовці закрили Франкові доступ до своїх ін
ституцій 50 . Найболіснішим для нього наслідком обидвох скандалів була
втрата можливости редаґувати журнал «Зоря», власник і редактор якого
Омелян Партицький саме збирався віддати його у Франкові руки. «Старші»
побоювалися, що Франко перетворить «Зорю» на орган соціялістів: «От
глядіть, як “вони” пишуть тепер уже! <...> А що ж вони будуть писати, коли
дістануть “Зорю” у свої руки! – говорилося у таборі народовців. – Ми їх з
болота підняли, пригріли і прокормили, а “вони” ось як нам відплачуються»
[48: 498]. Під тиском більшости Партицький передав «Зорю» у власність
Товариства Шевченка. Франко міг лишатися в редакції, але під жорстким
контролем «старших».
Франко опинився серед декількох середовищ і декількох візій. На
родовці сподівалися участи Франка у новій «Зорі», але трактували цей
журнал як своє партійне видання. Функція Франка у ньому зводилася до
ролі «робучого вола» або «слуги-редактора» [48: 549, 583, 595]. Коли ж він
не згоджувався на таку роль, йому показували на двері.
Народовці, однак, не були цілковито самостійними у своїх рішеннях.
Вони залежали фінансово від Київської громади, а їй вузькопартійна
настанова народовців була не до вподоби: кияни бачили «Зорю» головним
органом українських сил, і то не лише Галичини, а всієї України 51 . Во
ни наполягали на участі Франка, вбачаючи в тому запоруку успіху.
Декотрі українські автори, довідавшись про вихід Франка з журналу,
209