Частина перша. Франко та його часи
мав постійних засобів до існування, не пішов « на поклін » до народовців, а взявся до редаґування робітничої газети « Praca ». Павлик мав на меті видавати її як противагу до « Діла », перетягнувши на свій бік Франка – « бо інакше він пропаде принципіяльно, а це все таки літературна сила 42.
А Франко був більше налаштований на компроміси. Розходження між народовцями та радикалами бачилося йому не антагонізмом між двома таборами, а як розходженням усередині одного українського табору [ 48: 335 ]. Ціною такого компромісу була Франкова мовчазна згода переходити через внутрішню народовецьку цензуру [ 48: 454, 456 ]. Зі свого боку, народовці крізь пальці дивилися на дрібні порушення Франком редакційної дисципліни [ 48: 479 ].
Між українцями та поляками
Порушником спокою став Михайло Павлик. Участь у редаґуванні « Pracy » не була довгою, вже влітку 1883 р. він опинився без роботи, і Франко та Белей умовили керівництво « Діла » дати Павликові працю – але так, щоб про це не знала ширша публіка. Участь у народовецькому таборі Павлик виправдовував тим, що мав на меті допомогти народовцям переродитися у справді народну партію 43. Але й тут Павлик не залишився надовго. Лагідний і навіть несміливий у приватній поведінці, він мав особливий хист провокувати публічні скандали. Восени 1884 р. Павлик надрукував статтю « Москвофільство і українофільство серед сільського люду в Галичині й на Буковині ». У ній він поставив русофіла Івана Наумовича вище над покійним Володимиром Барвінським у справі народної просвіти, а також похвалив Франка за його рішучий вплив на реорганізацію галицьких українофілів 44. Олії у вогонь додало те, що стаття з’ явилася у польській газеті « Kurjer Lwowski » – тобто винесла « домашні справи » русинів на загальне обговорення, і тепер « вороги не тільки якої там партії, але вороги Русі галицької в загалі можуть лише затирати руки » 45. На Павликову статтю гостро відреаґували ображені народовці. Франко став в оборону Павлика, хоч і визнав некоректність його арґументів, але його виступ не пригасив, а лише розпалив конфлікт. Зокрема, Франко посварився з Белеєм, своїм єдиним союзником, якому до цього часу вдавалося згладжувати тертя між Франком і рештою редакції « Діла » 46.
Майже одночасно з появою Павликової статті стався інший гучний скандал. У листопаді 1885 р. у Львові помер Адольф Нарольський, який, хоч і був народовцем, одначе зблизився з радикалами, зокрема дописував
208