Розділ 9. « Журнала, журнала лиш нам ще потрібно!»
Ваших статтях. – Для цього треба б написати трохи не том, бо в усіх Ваших статтях <...> помилки кишать » 37.
А понад усе Франка діймали виснаженість і слабке здоров’ я: йому йшла ротом кров, на нього нападали приступи роздратування або депресії. Часом йому здавалося, що він божеволіє чи що його кінець уже близький. « Не дай, Боже, бути таким зайнятим, як отсе я, – писав він 29 листопада 1885 р. до сестри Драгоманова Олени Пчілки. – <...> Не раз просто до того доходить, що сидиш-сидиш – і починаєш писати листи до осіб фантастичних і о ділах зовсім фантастичних, щоб тільки втекти від власних мислей і від власних нервів » [ 48: 580 ]. Настійні нагадування лікарів і друзів берегти здоров’ я, займатися фізкультурою, приймати оздоровчі ванни38 лишалися без результату. Виглядає, що попри скарги, йому подобався цей стан – принаймні він не мав наміру його серйозно міняти.
Питання, чим насправді була праця Франка у народовецьких виданнях, є одним зі спірних у його біографії. Радянські літературознавці воліли бачити у співпраці Франка з народовецькими виданнями тактичний крок, який давав йому змогу дістатися до масового читача, щоб критикувати « капіталістичний лад » 39. Однак перегляд Франкових матеріялів у « Ділі » залишає враження, що він не був таким собі соціялістичним « Троянським конем » у народовецькому таборі. Історик « Діла » характеризує час Франкової співпраці як цілий етап історії розвитку часопису 40. Франко писав редакційні статті й готував програмові промови – тобто великою мірою визначав політику народовецького табору. Для масового народного віча у червні 1883 р. Франко підготував головну доповідь в економічних справах, але через свою славу соціяліста не міг промовляти сам, – тому замість нього цю доповідь виголосив його приятель Василь Нагірний.
Драгоманов і Павлик уважали працю Франка в « Ділі » безпринципним опортунізмом. Особливо обурив їх Франків вірш-елегія, написаний на смерть Володимира Барвінського 22 січня 1883 р. 41 У ньому Франко назвав Барвінського « батьком »( хоча той був старший від Франка всього на шість років!), « другом », « братом » [ 18: 227 – 228 ]. Як твердив Павлик, по смерті Барвінського вся редакція « Діла » дорівнювала « Белей + Франко під доглядом старших народовців ». Іронія ситуації полягала в тому, що народовецьке видання редаґували двоє радикалів! Політика Белея та Франка ставила під загрозу існування радикального табору, бо вони закинули справу радикальної газети, не проводячи своєї власної лінії у « Ділі ». Як приклад того, що насправді можлива інша лінія, Павлик ставив себе: повернувшись із Женеви до Львова на початку 1883 р., він, хоч і не
207