Розділ 9. « Журнала, журнала лиш нам ще потрібно!» Між радикалами і народовцями
Вимушений побут у Нагуєвичах для Франка не був ані надто довгим, ані цілковито іншим порівняно з тим, що він робив у Львові. Одинока серйозна зміна полягала в тому, що він мусив взятися разом з молодшими братами до сільської роботи, щоб прогодуватися, бо вітчим відмовився утримувати його просто так 15. Господарча робота залишала для літературної праці лише вечір та непогідні дні. « От і я, бог бачить, досить занятий, цілими днями то коні пасти, то коло сіна, то в ліс, вечором у нас не світиться, то й лягай спати, а хоч би й світилося, то чоловік змучений, як сто чортів, – а все-таки я часом урву хоч настільки часу, щоб написати яку-небудь статейку або прочитати дещо », – писав Франко в червні 1882 р. до свого приятеля Івана Белея [ 48: 312 ].
Список усього, що Франко написав і видав за неповні два роки життя у Нагуєвичах, дуже довгий: дві повісті – « Борислав сміється » та « Захар Беркут », цикл поезій « Веснянки », український переклад поеми « Фауст » Ґете й десятки статтей на літературні й політичні теми, – всього 106 позицій, вдвічі більше, ніж вийшло з-під його пера за попередні два роки життя у Львові. Франків талант ріс і міцнів, і зміна життєвих обставин не впливала на працездатність. В ідеологічному аспекті помітно таку ж саму тяглість: більшість із написаного тоді – це менш або більш відверта пропаґанда соціялізму 16.
Справжні зміни сталися на початку 1883 р., коли Франко повернувся до Львова, купивши це повернення ціною співпраці з колишніми опонентами, галицькими народовцями. Вона давала йому постійний заробіток і можливість утримати себе в місті, однак не була породжена самою тільки життєвою скрутою. Її диктував новий розвиток подій у русько-українському таборі.
До початку 1880-х років у ньому існував такий собі розподіл праці: монополію на політичну діяльність тримали русофіли, тим часом як народовецькі лідери, за кількома винятками, у політичну роботу не пхались і зосереджувалися на культурньо-просвітній. А русофільські лідери будували свою політику на союзі з німецькими лібералами-централістами у Відні як противагу до польського домінування у краї. Однак 1879 р. віденські ліберали впливи в уряді втратили. Новий прем’ єр-міністр Едуард Таафе сперся на коаліцію з трьох парламентських сил: німецьких консерваторів та чеських і польських послів. Цей потрійний союз під назвою « залізне кільце » забезпечив йому правління аж до 1892 р. Зміни у Відні позбавили руських
203