Частина перша. Франко та його часи
потрібно!», – писав Іван Белей у листі до київського « громадівця » Олександра Кониського у 1884 р. 8 Подібну думку, але докладніше, висловив Кониський, коли переконував Франка залишатися у редакції народовецького журналу « Зоря »: « Тут річ іде не о“ Зорі”, а о цілій справі розбудження сонних, годовання голодних і піднесення нашого письменства до того ступеня, щоб воно хоч трохи походило на европейське. Для мене ся справа – найважніша в теперішнім часі русько-національного життя » 9. Зі свого боку Драгоманов вимагав від Франка створити такий журнал, який прискорив би формування в Галичині « радикально-проґресивної партії » – такої, « які єсть в усій Европі і які в Західній Европі( Англії, Франції, Італії) не сьогодні-завтра возьмуть в руки й державну силу ». 10
Дискусія навколо створення нового журналу, включно з назвами, що пропонувалися для нього(« Огляд літературний », « Літературні записки », « Записки » або « Мисль ») 11 показує, що як галицьким народовцям і радикалам, так і київським громадівцям ішлося про т. зв. « товстий журнал » – тип періодичного видання, який виник у Росії у 1830 – 1840 рр. і поширився на сусідні землі. Такі журнали формували літературні смаки, вибираючи з усього багатства літератури найважливіші тексти, провадили полеміку задля пошуку узагальненого погляду, будували ієрархію авторитетів і цінностей, а в кінцевому рахунку – перетворювали розрізнених читачів на публіку. Для освіченого населення Східної та Центральної Европи, доступ якого до сфери активної політики був закритим або обмеженим, літературні журнали виконували роль ерзацу парламентської партії, а для народів, розділених державними кордонами – загальнонаціонального квазипарламенту. Чільну роль відігравав редактор, що мав забезпечувати журналові певний « партійний » напрямок. Для цього він мусив втручатися в надісланий йому матеріял, переробляючи його часом до невпізнання. Сама по собі посада редактора такого права йому не давала – треба було, щоб і автори, і читацька публіка визнавали його як літературний авторитет 12.
Саме літературний престиж і леґітимізував Франка як редактора, роблячи його центральною фігурою у створенні нових журналів. Франко « притягав за вуха » до літератури нових людей, часом із досить посередніми здібностями, добряче переписуючи їхні твори 13. Крім того, він заповнював сторінки журнала власною продукцією, витрушуючи, як про нього говорили, готовий матеріял, як із рукава 14. Франкові літературні й організаційні таланти робили його бажаним об’ єктом змагання зразу декількох політичних і національних середовищ: русько-українських народовців і радикалів, українсько-польсько-єврейських соціялістів і польських лібералів. Це надавало Франковій біографії особливої інтриґи.
202