Частина перша. Франко та його часи
зустрічалися з ним потай. Батько Ольги Рошкевич заборонив Франкові відвідувати його дім і відмовив йому руки своєї дочки 61. Франка виключили з « Просвіти », йому заборонили приходити до « Руської бесіди ». Андрій Чайковський розповідав, як під час вечорниць до нього звернувся Леонід Заклинський: « Дайте, товаришу, дещо на бідного Франка. Він вийшов з тюрми такий, що сорочки на ньому немає ». Чайковський, віддавши йому дві шістки, порадив Заклинському зайти у зал межи панство, яке, напевно, дасть більше. « От вигадали! – відповів той. – Коли б так справді зробив, то б мене викинули за двері. Хіба ж не знаєте, як усі дивляться дідьком на Франка?» Цей настрій передався і на студентську молодь. Чайковський згадував, як, бувши головою « Дружнього лихваря », під тиском інших членів виключив Франка з цього товариства й заслужив за це похвалу від « старшого громадянства » 62.
Задля справедливости треба відзначити: у народовецькому таборі були надії, що Франко поверне зі шляху, на який його штовхнули обставини. Навіть після арешту Франка « Правда » надрукувала його оповідання « Оловець ». Після судового процесу « Русскій Сіон » помістив велику статтю, де обговорено долю кожного із засуджених. З усіх соціялістів газета виразно ставила хрест на Павлику як виразно « червоному комуністі » й антиклерикалі. Натомість вона не втрачала надію, що Франко може ще навернутися назад: його письменницький талант виказує у ньому інтеліґентність і мораль, несумісну з соціялізмом 63.
Суспільний остракізм Франка і Павлика був покаранням за порушення коду поведінки галицько-руського освіченого суспільства. Австрійські русини дбали про свою репутацію « тирольців Сходу », тобто найлояльнішої етнічної групи: за це вони сподівалися підтримки від Відня в їхніх національно-культурних змаганнях проти панівної польської верхівки, а на щоденне життя очікували спокійного та забезпеченого існування. Загальна ідеологія, за словами Андрія Чайковського, полягала в тому, що « найбільше щастя для рутенця – скінчити університет і вчепитися обіруч цісарської клямки, стати урядовцем... значіння, аванс, становисько, пенсія, емеритура...» 64.
До знайомства з Драгомановим Франко поділяв цю ідеологію. Він прагнув стати модним « салонним » письменником, одружитися з дочкою священика, працювати гімназіяльним учителем. Протягом 1876 – 1878 рр. усі ці можливості відпали одна по одній. Соціялістичний процес дуже прислужився Франкові, вивівши його поза стежку державної кар’ єри й давши відносно незалежне( хоч і незабезпечене соціяльно) становище в
188