Розділ 8. Відомий деморалізатор Русі
що я « писав », т. є. записував на случайно роздобутих карточках паперу случайно роздобутим олівцем пісні та приповідки з уст соузників або й свої вірші), а кілька тижнів я просидів в такій камері, що мала тільки одне вікно, а містила 12 людей, з котрих 8 спало на тапчані, а 4 – під тапчаном для браку місця. З протекції, для свіжого повітря, соузники відступили мені « найліпше » місце до спання – під вікном насупротив дверей; а що вікно задля задухи мусило бути день і ніч отворене і до дверей продувало, то я щорана будився, маючи на голові повно снігу, навіяного з вікна. [ 49: 245 ]
З перспективи XX століття з його досвідом нацистських і радянських концтаборів, скарги на жорстокість австрійської пенітенціярної системи можуть здатися смішними. Не треба, однак забувати, що тюрма завжди залишається тюрмою, а навіть декілька тижнів ув’ язнення у поганих санітарних умовах могли привести до непоправної втрати здоров’ я, а в окремих випадках – до смертельної хвороби, як-от сухот чи запалення легенів( як це сталося з Володимиром Наумовичем, сином відомого русофільського діяча Івана Наумовича, ув’ язненим разом із батьком у 1882 р. 55, та Франковим знайомим селянином Гринем Римарем після арешту і суду у 1886 р.) 56. Найбільше ж докучав в’ язням поганий тюремний харч. Сестра Болєслава Лімановського зразу по відвіданню його у львівському ув’ язненні писала: « Бідака зле виглядає, тюремні мури мусять діяти на нього погано, і власне, того боюся, якщо йому доведеться сидіти довше... Їжу йому посилаю з дому » 57. А треба взяти до уваги, що у львівському ув’ язненні Лімановський пробув набагато менше, аніж Франко, до того ж, як сам признавався, у досить комфортних умовах, через постійну опіку дружини і сестри, які реґулярно передавали йому їжу, гроші і книжки 58. Під час першого ув’ язнення Павлика таку саму роль виконував Іван Франко – купував на гроші Драгоманова харчі й носив їх своєму приятелеві. Одночасне ув’ язнення самого Франка й обидвох Павликів було тяжчим ще й тому, що не було нікому носити їм передачі з волі. Університетський професор Павлика і Франка Омелян Огоновський відмовився передати в’ язням гроші, які надіслав йому для них Драгоманов 59.
Але, твердив Франко, « не сама тюрма була для мене найтяжчою пробою: засуд кримінального суду, а особливо те, що я опісля застав на світі, сто раз тяжчий і несправедливіший засуд усієї суспільности, кинений на нас, страшенно болів мене » [ 49: 245 – 246 ]. Цей засуд був відчутний іще під час судового процесу, з газетних коментарів 60 та з глузливих викриків публіки на засіданнях. Люди або уникали Франка, або, коли мали справи до нього,
187