Розділ 8. Відомий деморалізатор Русі
брошурі « Соціялісти межи семінаристами?!» риторично запитував, розповідаючи про доноси русофільської молоді: « Ті люде, так з молоду вже опоганені, мають бути священиками? Можуть вони ними бути, можуть вони учити закону віри і любові?» 37.
Під час арештів поліція сконфіскувала 199 назв книжок соціялістичного чи українофільського змісту 38. Жодну з них у Габсбурзькій монархії не було заборонено, тож володіння ними не було злочином, але те, що кожної назви було по кілька, інколи навіть по кілька десятків і сотень примірників, давало привід припустити, що літературу призначено для поширення, а це потребувало спеціяльного дозволу; заарештовані його не мали, і вже на цій підставі можна було судити їх за злочинну діяльність. Однак нелеґальне розповсюдження книжок іще не могло правити за доказ існування таємної організації. Трудність у доведенні полягала в тому, що, згідно з австрійським законодавством, для підтвердження існування таємного товариства потрібен був протокол засідання такого товариства і докази, що підозрювані сплачували членські внески. Слідство тому й тяглося так довго, що бракувало фактів, на які можна було оперти оскарження. Болєслав Лімановський уважав, що заарештованих русинів відпустили б, якби не підступні зізнання студентів-русофілів: саме завдяки їм « Академический кружок » після українофільського перевороту було представлене як таємне товариство 39.
Видно було сфабрикованість справи. Вже хоча б із того, що зі своїм « партійним товаришем » Остапом Терлецьким Франко познайомився лише під час слідства. Заарештованих судили на підставі непрямих доказів. Прокурор Зборовський будував своє звинувачування на силогізмі: всі звинувачені є соціялістами, а оскільки пропаґанда соціялістичних ідей ведеться переважно нелеґальним шляхом, то вони, очевидно, є членами таємного товариства. Як зауважив Павлик у виступі на суді, на такій же підставі можна судити всіх співаків і музикантів: усі вони співають і грають за одними нотами – отже, є змовниками. Сфабрикований характер судової справи 1877 – 1878 року треба особливо підкреслити з уваги на те, що радянська історіографія пробувала трактувати її як доказ існування в Галичині соціялістичного руху. Насправді ж ані суддя, ані галицька публіка не мала чіткого поняття, що таке соціялізм і в чому полягає його злочинний характер 40.
Франкознавці, подаючи Франка як головну дійову особу цієї історії( це, зокрема, відобразилося у назві, під якою цей процес описано в літературі – « процес Франка і товаришів ») 41, дуже перебільшували. Насправді роль
185