Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1

Частина перша. Франко та його часи на меті «ширення злочинної соціялістичної пропаґанди межи польським людом в Галичині [курсив мій. – Я.Г.] та польському Королівстві, а в першу чергу поміж робітниками» 32 . Проте скоро польський слід було закинуто, і справа набрала характеру «руської змови». Лімановського по недовгому ув’язненні випустили на волю. Із семи в’язнів, поставлених перед судом 14 січня 1878 р., тільки двоє – Кобилянський і робітник Антін Перебендовський – були поляки; решта п’ять – Михайло Павлик, його сестра Анна Павлик, Остап Терлецький, Іван Мандичевський, Щасний Сельський та Іван Франко – були русини, з них четверо – члени українофільських студентських організацій 33 . Чому замінили польський слід на руський, пробував пояснити Франко. Якраз у той час, твердив він, у Відні доживало останні дні централістське ліберальне міністерство Аверсперґа, тяжко скомпрометоване корупційними скандалами. Особистий приятель цісаря гр. Таафе вів переговори з че ськими послами про їхнє входження у новий кабінет. Польські посли теж сподівалися міністерських посад. Галицькій владі було вигідно подати справу так, нібито одиноким надійним опертям державної влади в Галичині є польська шляхта. «Почалося гарячкове шукання конспіраторів, – писав Франко, – недавнє польське liberum conspiro знайшло собі противагу в liberum denuntio польської консервативної преси» [33: 348] 34 . Польська адміністрація краю звично представляла Відню руський рух як москвофільську загрозу. У 1877 р. цю загрозу можна було подати як справжню реальність, бо заарештовані русини діяли за інструкціями російського підданця Михайла Драгоманова. Містом ходили поголоски – можливо, навіть пущені поліцією, – що викрито організацію, яка служила московським цілям. Поліція у Відні нібито одержала донос, що соціялістом є навіть редактор «Сл

Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 184