Вступ . Мікроісторія макролюдини
груп : русинів , українофілів та українців . Коротко зв ’ язок між ними всіма можна пояснити так : українці – це ті , ким мали стати русини відповідно до намірів українофілів . Аналогічно розрізнювано – знову ж таки , де тільки це можливо – іудеїв і євреїв , мазурів і поляків . В обидвох випадках , іудеї мали стати євреями , а мазури – поляками згідно з намірами відповідно єврейських і польських націоналістів .
Ідентичності частіше аніж ні означають проєктування уявленої групи на певний історичний простір . Здебільшого кордони , на які опиралася уява , не були визначені наперед , а були об ’ єктом змагання між різними національними та імперськими проєктами . Відповідно , більшість назв реґіонів і національних батьківщин , що вжиті в цій книжці – Русь , Польща , Україна , Галичина , – не були нейтральними географічними поняттями , і їх не можна встановити a priori . Вони є результат ситуативної співдії різних акторів , і лише через цю співдію їх можна визначити . Такий підхід набуває поширення у найновіших дослідженнях історії національних рухів у Центральній та Східній Европі 18 . Автор цих рядків теж поділяє цей підхід і старається застосувати його , однак , із декількома суттєвими застереженнями . Дослідників націоналізму часто і справедливо звинувачують 19 у вузькій дослідницькій перспективі : вони забувають розглядати національні ідентичності у ширшому спектрі всіх можливих форм групової ідентифікації – фахових , ґендерних , ідеологічних , релігійних тощо . Біографія Франка є переконливим прикладом неправомірности такого звуження . В історичному театрі Центральної та Східної Европи націоналізм не був одинокою драмою . Франкова ідентичність була результатом насамперед співдії різних модерних політичних ідеологій , серед яких націоналізм був важливою , але не єдиною . Тому перше доповнення полягає у вимозі максимально можливого розширення кола акторів .
Друге доповнення полягає в тому , що сама драма розгорталася великою мірою на старій сцені й зі старими декораціями . Тому множину чинників , що могли вплинути на його вибір , не можна обмежувати лише модерними акторами – імперськими чиновниками , соціялістами , лібералами , консерваторами , націоналістами тощо . Щонайменше до Першої світової війни декорації й акторів постачало традиційне суспільство . Важливо бачити , як залучення традиційних акторів ( у першу чергу – селян та іудеїв ) у світ модерної політики впливало на зміну самого поля та правил гри .
Інше , третє доповнення і застереження стосується самого способу досліджування цієї драми . Найчастіше , а особливо після т . зв . « лінґвістичного повороту » в історичних науках , вона зводиться до аналізу самого сценарію – чи , інакше кажучи , дискурсивного аналізу . Вартості цього аналізу годі
18