Вступ. Мікроісторія макролюдини
різниця між « модернізацією » та « модерністю »: модерність означає нові культурні й інтелектуальні течії, модернізація – соціяльний та економічний розвиток. Відповідно до цього розрізнення Галичина у цій книжці постає як історичний реґіон, де було багато модерности, але мало модернізації. За аналогією можемо сказати, що на другій крайній точці тих земель, які тепер прийнято називати українськими, у промисловому Донбасі кінця XIX – початку XX ст., було багато модернізації, але мало модерности 15.
Можна зробити крок далі й представити опозицію не обов’ язково як антиномію( або – або), а як певний симбіоз( і – і) чи навіть синтез. Модерний світ найкраще уявити собі як палімпсест, де під поверхнею модерних явищ виразно проступають традиційні структури. Ця книжка пропонує перспективу, яка у суспільних та гуманітарних науках є не надто модною, а проте виправданою у випадку багатьох країв Центральної та Східної Европи – а саме визнання того, що поряд із модерними політичними структурами, соціяльно-економічними перетвореннями та новими культурними практиками у творенні сучасних ідентичностей дуже важливу роль і далі відіграють старі(« традиційні ») релігійні та культурні різниці. Ба більше: існує певна « стежкова залежність »( path-dependency) між старими і новими структурами у тому розумінні, що перші обмежують число можливих сценаріїв розвитку других або роблять одні з них імовірнішими за інші. Коли заходить мова про націоналізм і національні ідентичності, то, правдоподібно, історично вони вилонилися саме з християнської традиції 16. Залишається, однак, питанням, чи з однаковою силою проступали вони у західно- і східнохристиянському світі? Матеріял цієї книжки схиляє її автора думати, що радше ні. Ця теза поки що залишається робочою гіпотезою, не підкріпленою достатньою арґументацією, але вона допомагає зрозуміти важливі сюжети Франкової біографії.
Ідентифікація з тією чи іншою групою означає встановлення меж, за якими приписувані цій групі ідентичності втрачають свої властивості. Майже завжди ці межі є уяв( ле) ними – не у тому сенсі, що вони реально не існують, а в тому, що єдиний реальний спосіб їхнього існування є уявлення. Відповідно, вони не є заданими раз назавжди та наперед, а конструйованими, змінюваними й залежними від обставин 17. Бути українцем у XIX ст. не обов’ язково означало набір тих самих значень, що у XX ст. І, навпаки, сучасні прихильники політичного русинства мають мало спільного з галицькими русинами Франкових часів. Та вже зовсім ніякої заданости не було у перетворенні галицьких русинів на українців. Саме тому в цій книжці послідовно вживано різні терміни на позначення трьох різних
17