Розділ 7. Великий перелом
Петрій, котрий продав свій маєток і повернувся в село, щоб працювати для народу. Обидвоє сходяться на тому, що « не Довбушевими грішми <...>, но власними силами, власним пожертвованєм, власною працею треба двигати нам той народ, і лише таке діло поблагословит бог » [ 14: 242 ].
Остаточне переродження Франка у бік « радикалізму » можна датувати осінню 1876 р. Свідчення цьому знаходимо у листі Павлика до Драгоманова від 2 листопада 1876 р.:
Нові гадки йдуть межи молодіж незамітно, але сильно, так що молода партія( народовці) явно вже каже, що львівські народовці далеко лишилися позаду науки і бачать, що треба вчитися. Дольницького б не впізнали, Франка – також. Він хотів було відібрати собі життя 110, що таке уперед думав і писав, і казав, [ що ] у сім винен Дольницький... 111
Як доказ того, що Франко « перевернувся », Павлик наводить його нові вірші « Наймит » і « Поступовець », написані на народні теми. Обидва вірші надруковано в жовтні – листопаді у « Друзі » й підписано новим псевдонімом: « Мирон ***» 112. Існують серйозні підстави вважати, що Франків вибір псевдоніма Мирон є частиною його далекосяжної програми – винайдення власної селянської ідентичности. Але це ім’ я означало не просто селянське походження. Якби це було так, Франкові досить було би вибрати за псевдонім своє перше ім’ я « Іван ». Це ім’ я, котре і в народній, і в високій культурі виступало як символ селянина-простака( часом у протиставленні « Іван – пан ») 113. Псевдонім « Мирон » ніби містив приховане послання: ім’ я, що його давали тільки байстрюкам, означало осіб, які водночас і були селянського походження, і відрізнялися від інших « нормальних » селянських дітей. Їхня ненормальність полягала в їхній винятковій обдарованості. Через це мали труднощі у спілкуванні як зі своїми однолітками, так і – навіть – своїми батьками. Але вирісши, вони несли слово правди під селянські солом’ яні стріхи. Багато з них не спромоглося виконати цю благородну місію: вони або не дістали своєчасно необхідної підтримки й освіти, або відступали перед тиском соціяльних обставин. І лише деяким – як самому Франкові – вдалося вистояти і стати апостолами нового вчення. Франко намагався переконати своїх читачів, що галицькі села переповнені такими дітьми, яким він був у дитинстві. І тільки-но соціяльні бар’ єри буде знесено, в Галичині появиться ціла нація « Миронів » – селян, що переймуться « правдами науки » і забажають « перевести їх у життя » [ 15: 71 ].
173