Частина перша. Франко та його часи
Франкове переродження в русько-українського селянина супроводжується не лише зміною його літературного псевдоніма. Він більше ніколи не додаватиме до свого імені патроніма « Яковлевич », і коли багато років по тому один із його російських адресатів захоче звернутися до нього саме так, Франко відраджуватиме його від цього словами « у нас <...> обертання по отечеству не вживається » [ 50: 222 ]. Міняється й прізвище: у Франковому селі його наголошували на першому складі, тепер же наголос переноситься на останній склад, на український звичай 114.
Ще перед своїм остаточним наверненням, у лютому 1876 р., Франко перестав уживати німецької мови в листах до своєї коханої. З цього приводу він писав до неї:
А спитаєш, може, чому пишу тепер по-руськи, а не по-німецьки? Проста річ. Німецька бесіда – то для мене модний фрак, котрим строїться не раз і такий штуцер [ франт( нім.). – Я. Г.], котрому по кишенях вітер свище. Но руська бесіда – то для мене той любий, домішній убір, в котрім всякий показується другому таким, яким єсть, в котрім і я тебе найбільше люблю! Руська бесіда – то бесіда мого серця! [ 48: 46 ]
Фотографія Франка з 1881 р. показує, що його слова були правдивими і в іншому сенсі: його богемний одяг – « модний фрак » – зник і був замінений непретензійною вишиваною сорочкою, символом української селянської культури 115.
Під впливом Драгоманова Франко покинув свою ідею писати винятково для інтеліґенції. Це було більше, ніж переміна літературних орієнтирів. Це було віднаходження своєї селянської ідентичности, від якої Франко все більше віддалявся під час свого навчання, але яку він « відкрив » для себе у результаті свого навернення.
174