Частина перша. Франко та його часи
Обговорюючи національну орієнтацію молодого Франка, треба брати під увагу ту обставину, що « Академический кружок » і « Дружній лихвар » не перебували у стані перманетного конфлікту. Як переконливо арґументувала дослідниця тогочасного студентського життя, обидва товариства слід уважати двома напрямками всередині однієї течії – національного руху галицьких русинів, заки він набрав чіткої кристалізації 48. Сам « Академический кружок » не був однорідним. « Твердими русинами »( переконаними русофілами) у ньому була невелика група студентів на чолі з його головою Степаном Лабашем. На іншому полюсі стояла група « угодовців » – прихильників досягнення компромісу з народовцями. Їхніми лідерами були Антін Дольницький, Михайло Павлик і Володимир Левицький. Франко належав якраз до середини, що вагалася, не знаючи, на чий бік стати 49.
Не можна сказати, що Франко був геть у всьому половинчастим і маловиразним. У своїх друкованих творах він раз по раз набирав рішучого тону. У вірші « Наперед!»( осінь 1875 р.) Франко кликав русинів на « страшню брань », що « жде на нас », але з мечем не зі сталі, а з науки правди. Головним ворогом в уяві « Джеджалика » була Польща. У боротьбі з нею він звучить дуже героїчно: « най сам Мицкевич зрить / Днесь Польщу розвалим!» 50. Інший його вірш написаний від імені « Бога свободи ». Він кличе всі братні слов’ янські народи( очевидно, поляки до їх кола не належали) на « бій святий » « звалити тирана з висоти » – Османську імперію.
Ôнъ не опреся намъ, – ôнъ хорый! Въ Европ∆ встане день новый: Герцеговина й Чорногора Най буде кликъ нашъ боевый! 51
Обидва вороги молодого Франка – це вороги зовнішні. Варто звернути увагу, що серед них немає Російської імперії. Навпаки, його вороги є водночас « історичними » противниками Росії, отже, принаймні імпліцитно Франкове русофільство не виключало російської орієнтації. Це підтверджується його розумінням руської літератури як літератури, спільної для малоросів і великоросів [ 48: 10 ]. Таке розуміння резонувало з закликами інших авторів « Друга » не розмежовувати ці два культурні потоки: « Есть один тільки народ русскій в історії, розвитію, вообще в культуре, есть тільки один в літературі... І Шевченко, і Пушкін, і Гоголь, і Федькович і пр. суть виразом многосторонного, ясносветящого русского духа » 52.
160