Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 159
Розділ 7. Великий перелом
незрозумілі, то й, очевидно, не міг у них найти ладу і хитався довго то на
сей, то на той бік» [49: 244].
По приїзді Франко вступив до русофільського «Академического
кружка». Пізніше він тердив, що його зв’язки з русофільством були при
падковими й ідейно з ним він не мав нічого спільного. Свій вибір він по
яснював бажанням друкуватися на сторінках «Друга» і мати доступ до
бібліотеки 41 . Але його знайомі з тих літ говорять що інше: Франко мав тоді
«закраску русофільства» 42 . Це підтверджують невеликі, але промовисті
деталі: у протоколах нарад в «Академическом кружке» Франко дописував
до свого ім’я патронім «Яковлевичъ» на русофільський манір 43 ; в одній зі
своїх рецензій при імені рецензованого автора вживав слово «господинъ»
[26: 29]; збережені бланки голосування у 1876 р. засвідчують, що із
56 студентів лише семеро вжили фонетичний правопис, і Франка серед них
не було 44 .
Русофільством відзначалася більшість руського студентства. Ру
софілами були Франків друг, завзятий «етимолог» Михайло Павлик, і ще
одна «свіжа» літературна сила, Володимир Левицький, який одночасно з
Франком приїхав із провінції до Львова і ввійшов до редакції «Друга» 45 .
Русофільство було тоді провідною течією у руському таборі. Це, серед
іншого, відображалося у кращому фінансовому і матеріяльному становищі
«Академического кружка» порівняно з народовецьким «Дружнім лихва
рем». «Кружок» діставав субвенції від русофільських товариств і інституцій,
які були значно багатші від народовецьких, оскільки мали більшу кількість
членів, у тому числі серед верхівки руського суспільства 46 . Він мав три великі
кімнати у Народному домі – головній руській інституції у Львові, читальню
і власну бібліотеку, його члени отримували позички та стипендії, театральні
квитки за меншу ціну тощо. Тимчасом як «Дружній лихвар» не мав ні
свого приміщення, ані бібліотеки, ані (що для Франка було найважливіше)
власного видання на зразок «Друга». Часопис «Правда», що його видавали
народовці, мав радше політичне, аніж літературне спрямування, та ще
й виходив дуже нереґулярно. Про періодичність «Правди» не було й
мови, бо, згідно з чинним австрійським законодавством, це вимагало гро
шової застави (кавції) – на що народовців явно не вистачало. Діяльність
товариства «Просвіта» була дуже млява, і полягала головно в організації
двічі на рік зборів: загальних, для полагодження адміністративних питань,
та вечорниць, що збиралися на початку березня для вшанування пам’яті
Шевченка (і то доводилося наймати чужий зал і чужі сили, як-от хор і со
лістів із польського товариства) 47 .
159