Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | страница 155
Розділ 7. Великий перелом
рік, не має вже що чути на другий» 27 . Загальний стан університетської
науки Павлик охарактеризував, перефразувавши відому латинську мудрість
Non scholae sed vitae discimus (Учимось не для школи, а для життя) – у
Львівському університеті, з його слів, вона діяла навпаки: все для школи,
нічого для життя. Тому Павлик твердив, що «волію каміння товкти, аніж
вчитися...» 28
Цілком можливо, що на Франка і Павлика з його різкими оцінками
університетської освіти сильно вплинуло їхнє пізніше знайомство з ро
сійською революційною літературою, яка ставила вище офіційної уні
верситетської індивідуальну освіту 29 . Численні сліди цього впливу можна
знайти у Павликових листах. У приватних розмовах пізніше він нібито
заявляв, що по прочитанню Бєлінського, Добролюбова і Чернишевського
«мав враження, що мене випустили з австрійської тюрми на широкий
степ» 30 .
Була, однак, й об’єктивна причина: провінційність інтелектуального
життя у Львові взагалі й у Львівському університеті зокрема. Францу I,
засновникові університету, приписують слова: «Не хочу мати вчених,
хочу мати чиновників». Відповідно, Львівський університет постав заради
двох цілей: виховання чиновників і священиків (які, знову ж таки, були
державними службовцями), і двома головними факультетами були прав
ничий і теологічний. Програма третього, філософського факультету,
формувалася за «залишковим принципом»: там викладали гуманітарні, а
почасти навіть природничі дисципліни, що не ввійшли у програму правничого
і теологічного факультетів (такий універсальний характер філософського
факультету зберігся у деяких сучасних німецьких, австрійських і швей
царських університетах). Серед його викладачів траплялися колоритні
фігури, як-от професор історії Маус, виходець із Швабії, який колись був
учителем Фердинанда. Це дозволяло йому чутися вільно й оголошувати свої
ліберальні погляди не озираючись. Але Маус був радше винятком; до того
ж Франко не застав його, коли вписався до університету. Назагал же вплив
професорів не виходив поза університетські стіни: вони «світили, але не
промінювали». Брак публічного життя в університеті неминуче позначився
на самому місті. Будучи столицею провінції, Львів до останньої третини
XIX ст. не мав достатніх умов, щоб стати вогнищем науки і літератури 31 . У
1861 р. Яків Головацький, попередник Омеляна Огоновського у Львівському
університеті, відповідав на прохання російського консула Міхаіла Раєв
ського у Відні присилати щотижня статті про місцеві новини:
155