Частина перша. Франко та його часи
У сучасній польській історіографії можна надибати думку, що таку неґативну оцінку зумовили Франкові націоналістичні погляди: його нібито гірко вразило обмеження освітніх можливостей для українців в університеті; імпліцитно натякається, що Франко був « знаний зі своєї нелюбові до польської нації » 21. З такою оцінкою тяжко погодитися. Обминаючи тут загальне питання про те, як Франко ставився до поляків, звернімо увагу на його досить позитивне ставлення до польських професорів Ксаверія Ліске, Юліана Охоровіча і Лєона Білінського і надзвичайну критичність до українця Огоновського.
Франко міг бути дуже суб’ єктивним у своїх оцінках. Вони також могли мінятися під впливом обставин і часу: в іншому контексті( який, однак, не має нічого спільного з польсько-українським антагонізмом) він дуже критично висловлювався про Ліске та його історичну школу 22. Тому їх не можна брати просто так на віру, а варто зіставляти з оцінками інших. Із цієї перспективи цікавою є полеміка, що її значно пізніше, на початку 1890-х р., провадив із Франком його професор Омелян Огоновський. На той час цитована вище Франкова автобіографія була вже опублікована, й Огоновський знав про критичну оцінку його курсів. Він заперечував Франкові, говорячи про себе в третій особі:
Дивним дивом марикує собі тут Франко, що на университеті не міг нічого путнього навчитись. Все-ж покойний Венцлевський був професором тямущим і відтак з його школи вийшло чимало добрих учителів класичної філології; та й мабуть у Омеляна Огоновського можна дечого навчитися, коли в 1878 – 1879 р. напильнішим єго учеником був Олександер Брикнер [ Brückner. – Я. Г.], которий тепер є професором університету Берлінського 23.
Огоновський приводить іще один арґумент: на його думку, Франкові подобалася соціологія – але професорам філології годі було її знати 24. Цей арґумент у контексті дискусії звучить анахронічно: Франко не зразу захопився соціологією, принаймні на першому році навчання він записався на філологічні курси, зокрема й Огоновського 25.
З іншого боку, вкрай критичну поставу Франка до Огоновського поділяв і колишній київський професор Михайло Драгоманов. Під час свого короткого побутування у Львові він завітав до університету, відвідав лекцію з руської літератури й потому сказав у гурті молоді, що « скільки бував по Росії і в Европі, а таких глупих викладів, як у Львові, не чув ніде » 26.
Подібну оцінку дав і Михайло Павлик, із яким Франко цілий рік жив разом на одній квартирі. Про Огоновського він писав: « хто чув його один
154